Інтроверт: старе прокляття

11

На айфоні Данила висвітилися два повідомлення. Міс Чоу писала, що вони із Тарасом та Лідією зустрілися на Кіпрі, щоб оформити угоду з приводу компанії. А ще цікавилася, як йдуть справи із його дорученням з приводу Шанхаю. Він відповів, що робота йде, а відповідь повинна скоро бути.

Друге повідомлення було якраз від Тараса. Він підтверджував, що «процес пішов». І додав: «Усе з собою, друга серія у ефірі». Це означало що у поїздку він узяв із собою ноутбук, у готелі, - чи десь іще, - зайшов до мережі, і, таким же чином, як і раніше, виклав та поширив другий ролик, під назвою: «Брехун Артем Шилін». Так само, із посиланням на відкриті джерела, із документами у руках, докладно розповідалося, як активіст обманював власних колег та тих, хто виділяв гранти, як намагався при розлученні залишити без майна дружину та не платити аліменти на дитину, - пікантність історії була у тому, що Артем заволодів ще й майном, яке належало дружині та не було придбано у шлюбі. Згадувалися і розбиралися й історія про те, як Шилін уникав відповідальності за водіння напідпитку, і ще декілька подібних випадків. Антикорупціонер у відео виглядав як людина, яка бреше в усьому, чого торкається.

Данило сподівався, що друг був, як завжди, обережний, та вчинив технічно грамотно, а отже, відслідкувати, звідки викладено у мережу відео, буде неможливо. А головне, що, як і минулого разу, джерел буде багато, й видалити його відусюди не вийде. А це ще не остання серія, подумав він. Але вже зараз Шиліну повинно стати не до атак на суддю Короля та його родичів. Тепер журналісти та його «колеги» підуть його власними слідами. Він пішов за посиланням, відкрив відео та залишився задоволеним кількістю переглядів відео – за зовсім невеликий час. Пізніше їх стане набагато більше. Користь Інтернету була у тому, що, якщо вже інформація потрапляла туди, спинити її розповсюдження було практично неможливо. Навіть у спецслужб не дуже виходило.

«Фольксваген», на якому Данило їздив до Майка Феллона, був уже повернутий прокатній фірмі, тому на зустріч із переговорниками він поїхав на таксі. Ще один анонімний пасажир, що платить готівкою, і щодо якого ніхто не дізнається, хто він та куди прямував. Якщо за ним не було стеження з самого початку, - але припускати таке було б вже параноєю. Хоча, виконуючи такі таємні доручення, можна не тільки параноїком стати…

Зустріч знову відбулася у тій же кімнаті. І вели бесіду ці ж троє.

-Ми можемо взятися за це, - сказав містер Пітерс. – Але це не буде просто…

-Об’єкт непростий, - пояснив містер Малік. – А країна, де доведеться діяти, тим більше.

Він, мабуть, має на увазі можливу увагу китайських спецслужб, зрозумів Данило. Але у будь-якому разі, ця трійця майстерно набивала собі ціну. Він розумів, що так буде, але виходу не було. До того ж, йому не доводилося платити власні гроші, а останнє слово, у будь-якому випадку, було за міс Чоу.

-Я розумію. Але це питання грошей … і таємності.

-Звичайно, ми не збираємося розповідати, що збираємося робити, по усіх кутах, - посміхнувся містер Ву. – Якщо ваша начальниця приділяє таємниці таку увагу… Я її розумію.

-Мабуть, вона має на це причини, пов’язані із бізнесом, - знизав плечима Данило. – Я виконую її доручення…

Містер Ву та містер Пітерс, - останній явно був головний у цій компанії, - обмінялися поглядами, і китаєць заявив:

-Вам, гадаю, треба знати, у що ви вплутуєтеся… Бо це не до бізнесу має відношення. Вона вам цього не сказала, але ми збираємо інформацію й про замовників також, - пояснив він. – Справа не у бізнесі, справа у її батьку. Він її не похвалить, якщо виявиться, що вона зв’язалася із Китаєм…

-Невже політика? Містер Чоу такий антикомуніст? – Здивувався Данило, пригадавши свого недавнього співрозмовника, - навпаки, комуніста.

-Ні, там … сімейна трагедія. Жінка, на якій хотів одружитися містер Чоу, - він - удівець, ви, мабуть, знаєте, - полетіла у справах до Китаю. І була там заарештована, ніби-то намагалася ввезти наркотики до країни. Їй би було непереливки, але до суду вона не дожила, померла у китайській в’язниці. Після того – ніяких справ з цією країною вони не ведуть, окрім, хіба що, того, що судна «Юнайтед Марітайм» все ж заходять до китайських портів. Без цього, мабуть, не обійтися, але щось більше – ні…

Цікаво, подумав Данило, коли містер Чоу ухвалював рішення про те, щоб купити «Зернократ», чи знав він, що компанія має багато контрактів на поставку продовольства до Китаю? Повинен був знати… Але те, що ці контракти можуть бути джерелом проблем для бізнесу, йому не могло сподобатися, та й самостійну діяльність дочки щодо усунення загрози він навряд чи схвалив би. А це означало, що й його власне становище було не таким міцним, як він досі гадав. Втручання «вищих сил» в особі самого власника могло призвести й до звільнення, навіть незважаючи на те, що він про це усе й гадки не мав. Цікаво, а міс Чоу це розуміла? Скоріше за усе, так. А якщо те, що вона увійшла у їхній з Тарасом бізнес, мало ще одну мету? Створити «запасний аеродром» на випадок серйозного конфлікту із батьком, а те, що вона не поставила питання про викуп і частки Данила у цьому бізнесі… Можливо, це своєрідна компенсація на випадок, якщо його виженуть з «Зернократу»? Якщо так – вона дуже порядна людина, більшість керівників просто пожертвували б працівником у такій грі. А може, за цим стоїть іще щось? Тим більше, враховуючи її пропозицію переїхати до Сінгапуру та працювати на «Юнайтед Марітайм».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше