10

-То, може, розповісте мені, у чому, власне, справа, Деніеле?

Навряд чи, подумав Данило, в містера Феллона був один костюм. Але, якщо ні, тоді у нього було багато однакових костюмів. Він виглядав так само, як і під час нещодавньої розмови скайпом. Тільки краватка була інша.

На питання треба було відповідати. Й, скоріше, докладно. Врешті-решт, британські адвокати точно вміли зберігати таємниці. До того ж, справа навряд чи могла зацікавити британську владу.

Розповідь зайняла з півгодини. Вислухав Феллон уважно, а потім спитав:

-Вам потрібна наша допомога із самими контрактами?

-Ні, ми виявили усе самі. – Данило не став казати, що виявив особисто він. – Якщо хочете упевнитися, - я можу, звичайно, залишити вам копії, із вже виділеними потрібними пунктами.

Це означало, що потреби у оплаті вивчення британським адвокатом контрактів у «Зернократа» не було. Але той міг, якщо бажав, упевнитися перед зустріччю із переговорниками, що усе було саме так, як казав Данило.

-Це якраз те, чим займаються мої знайомі, - сказав Феллон. – Завтра можемо зустрітися із ними. О десятій ранку.

-Мене влаштовує. А де? – Якщо це буде не в офісі містера Феллона, тоді їм краще діставатися місця кожному окремо, вважав Данило. Щоб не перебувати разом у автомобілі зайвий час. Адвокат назвав адресу, куди треба буде приїхати.

-Що мені треба знати перед розмовою? – Спитав Данило.

-Нічого особливого. Я навіть не знаю точно, хто саме буде від їхньої команди.

-Але ці люди … високої кваліфікації?

-Можете бути певні. Мої клієнти з ними працюють не вперше, і ще ніхто не скаржився. Вони зроблять усе, що від них залежить… Гадаю, - посміхнувся містер Феллон, - ваша нова начальниця буде задоволена.

-Хіба ви із нею знайомі? – здивувався Данило. Судячи з того, як свого часу міс Чоу з’ясовувала, хто саме веде лондонські справи «Зернократа», ніяких справ із цією адвокатською фірмою раніше вона не мала.

-Бачив колись, дуже давно. Мій син вчився разом із нею, - пояснив Феллон. Це означало, що його син теж закінчив престижну Лондонську школу економіки. Цікаво, подумав Данило, за яким напрямком? Чи буде продовжувати батькову справу? Виходить, сину містера Феллона повинно бути десь під тридцять, як і міс Чоу. Тоді самому адвокату – скоріше, ближче до шістдесяти, ніж до п’ятдесяти. Хоча – хто його знає…

-Який тісний світ…

-Так, друг Майка навіть зустрічався із нею якийсь час.

-Ми точно говоримо про одну й ту саму людину? – Запитав Данило.

-Звичайно. В Чоу Кіанфана лише одна дочка, і її ні з ким не сплутаєш. Я із ними напряму ніколи не працював. Але, оскільки у них велика частина бізнесу – тут, у Британії, повинен знати, хто є хто, - пояснив Феллон. – А чому ви так дивуєтеся, Деніеле?

Перед тим, як відповісти, - чи піти від відповіді, - треба було ухвалити рішення. І швидко. В Данила не було звички пліткувати, але й бути нечесним він не хотів. У Британії до певних речей відносяться зовсім не так, як в Україні, до того ж, секрету ні з чого ані міс Чоу, ані її подруга не робили. Навіть у Києві. Найголовніше ж було, що Данило відчув те, що називав ароматом загадки. У таких випадках він не міг заспокоїтися, доки не зрозуміє, у чому ж загадка полягає. Саме тому він і сидів зараз тут, бо зміг знайти розгадку «шанхайських контрактів». А тому й відповв:

-Через її орієнтацію. У нас про це усі знають…

-Я за цим не слідкував, - посміхнувся Феллон. – Але у ті часи, майже десять років тому, - такого точно не було. Не знаю, що змінилося. Можливо, після двох трагедій… - Данило зробив собі подумки замітку: треба дізнатися, про що мова. Тим більше, тепер мова йде про його партнера у бізнесі… Але напряму запитувати містера Феллона він не буде, принаймні, поки що. А той вирішив змінити тему розмови. – Цього разу, я бачу, ви не на двох колесах, Деніеле.

-Я тут на кілька днів. Сенсу немає. Тому поки що на таксі.

Одного разу Данило прожив у Лондоні майже місяць, доки вони із містером Феллоном готували документи до одного судового процесу. Тоді він облаштувався у знятій невеликій квартирці далеко від центру, зате взяв в оренду мотоцикл, та приїздив ним до офісу адвоката. Так виходило і дешевше, і приємніше, а їзда лівою стороною дороги не становила для нього проблеми. Але цього разу він був у костюмі, хоча, за звичкою, й без краватки, а спостережливий адвокат відразу зрозумів, що у такому вигляді на мотоциклі не покатаєшся. Данило зробив так свідомо: не тільки тому, що брати транспортний засіб в оренду на кілька днів сенсу не було. Справа була в іншому: він хотів залишити якнайменше документальних слідів свого перебування, зокрема, коли й куди їздив. А за номером, при бажанні, це можна було відслідкувати при наявності камер, яких у Лондоні було багато. У таксі можна було розрахуватися готівкою, - навіть у наш час, та й у готелі теж. От тільки паспортний контроль не обминеш при в’їзді, хоча, побачивши багаторазову візу та відмітки про минулі приїзди у паспорті, йому поставили тільки формальне питання про мету приїзду, й задовольнилися відповіддю про ділові зустрічі. До виконання вказівки міс Чоу щодо того, щоб про це доручення знали якнайменше людей, він вирішив підійти серйозно.