8

Тарас із Лідою під’їхали до готелю рівно о дев’ятій, як було домовлено. Хвилина у хвилину. Зазвичай на стоянку біля готелю не пускали «сторонній» транспорт, але перед Тарасом, - цього разу він був сам за кермом, - шлагбаум відкрився. Або у місті його знали та поважали, - і як бізнесмена, і як захисника країни, - або охоронець просто побачив значок «інвалід» на лобовому склі.

Як і минулого дня, Данило та міс Чоу зайняли місця на задньому сидінні.

-Отже, сьогодні на виробництво! – Сказала Ліда англійською. Тарас виїхав на дорогу. – Воно у нас, звісно, невелике… Але для потреб України поки що вистачає.

-Поки немає великого числа клієнтів, - зауважила міс Чоу.

-Скоріше за усе, так і є, - погодився Тарас, вислухавши переклад. – Тому я й кажу, що для нас, для мене, це стає завеликим проектом.

Це був невеликий цех майже на околиці. Колись занедбаний, він повернувся до життя лише тому, що на частині його території з’явилося виробництво зарядних установок для електромобілів.

-Сьогодні субота, ніхто не працює, - пояснив Тарас, відмикаючи бокові двері ключем з великої зв’язки та відключаючи сигналізацію. – Але ви побачите усе, що захочете.

-А у чиїй власності сама будівля? – Поцікавилася міс Чоу.

-Належить «Електричним транспортним системам». Усе оформлено, включно із землею, - запевнив Данило, бо свого часу займався цим сам. А Тарас додав:

-Свого часу викупили майже за безцінь. Але тут таке коїлося…

У великому приміщенні стояли ряди столів, на яких відбувалося збирання зарядних установок. Збирання було ручним, і міс Чоу зауважила:

-Майже індивідуальне виробництво. І ніякої автоматизації…

-Так і є, - підтвердив Тарас, вислухавши переклад. – Тут поки що працюють небагато людей, і обсяг виробництва невеликий. Просто немає великої кількості замовлень. Навіть, якщо піде співробітництво із киянами, це будуть … ну, максимально десятки установок на місяць. Для цього не потрібно великих потужностей для виробництва. Як бачите, у нас багато вільної площі: цю будівлю викупили … ну, скажімо, на перспективу.

-Як на мене, така будівля – це помилка. – Гостя похитала головою. – Для виробництва тільки на український ринок – вона завелика, щоб працювати на увесь світ – замала… Але нею можна скористатися, якщо вона вже є… Покажіть, де тут у вас і що.

-Звичайно. А щодо розміру – гадаю, ви вірно кажете. Але тоді не можна було не купити за таку ціну. Це все продавалося дешевше квартири у місті…

Цех, точніше, ту його частину, де розміщувалося виробництво, вони обійшли трохи менше, ніж за годину. А потім пішли на склад готової продукції. Ряди готових до відправлення замовникам зарядних установок, - деякі з них були зроблені на індивідуальне замовлення під майбутнє місце встановлення, - справили на міс Чоу враження. А потім вона зазирнула у інший кут складу:

-А тут що таке? Це не стаціонарні зарядні установки.

-Ні, це переносні перетворювачі. Другий вид нашої продукції. – Тарас, який розповідав, та Данило, який перекладав, одночасно посміхнулися. – Оце навряд чи буде затребувано на інших ринках… Як ви могли побачити, найбільш розповсюджений електромобіль в Україні – це «Ніссан Ліф», такий, на яких їздимо ми. Він має можливість заряджатися від звичайної мережі, - але це довго. Або на швидкісних зарядках типу CHADEMO. Але у нього немає можливості заряджатися від трифазного струму, а це швидше, ніж від звичайної мережі. Просто не передбачено розробником. А це шкода, такі зарядки є, деякі навіть безкоштовні. Ось цей перетворювач і призначений для того, щоб можна було підключитися до трьох фаз, «обманути машину», вона буде «думати», що це CHADEMO. І швидко зарядитися. Власники електромобілів залюбки купують, насправді, поки що ми від їх продажу отримуємо більше, ніж від зарядних установок.

-І хто це придумав? – Міс Чоу отримала від Данила відповідь, яку й очікувала:

-Насправді, тут не було особливо чого думати. Фізичні принципи відомі кожному, хто вивчав фізику у школі… Я сказав Тарасові, що хотів би отримати, як власник електромобіля і споживач. А вони швидко розробили і випустили…

-Добре, я побачила усе, що хотіла. Поїдемо до офісу, підіб’ємо підсумки? – Говорити, стоячи у виробничому цеху, про угоду з придбання фірми, було б недоречно. Але така пропозиція означала, що в угоді міс Чоу зацікавлена. Вже сидячи на задньому сидінні «Ніссана», міс Чоу спитала Данила:

-До речі, а де наше авто?

-Стоїть на заряді там же, біля будинку Тараса. Я ж казав, «Тесла» від домашньої мережі буде заряджатися довго. Сьогодні її заберу звідти, і завтра будемо готові їхати. Але це ввечері, нам ще треба дещо встигнути…

-Так, я розумію.

СТО та автосалон працювали й у суботу. Якраз прийшов потенційний покупець електромобіля, й Тарас, вибачившись, пішов поговорити із ним. Ліда провела гостей до офісу, відчинила кабінет чоловіка, й усі розмістилися чекаючи його. У сусідній кімнаті працювали троє з числа інженерів-програмістів, у тому числі Євген, - вони приїхали, незважаючи на вихідний. Навряд чи вони знали, що потенційна нова власниця з’явиться тут сьогодні, тому навряд чи прийшли, щоб справити на неї враження. Ці троє просто любили свою роботу.