0

Літній чоловік сидів у своєму кабінеті. Це був домашній кабінет, і сторонніх тут не було. А якби тут був хтось сторонній, то він був би вражений контрастом: кабінет знаходився у розкішному будинку, що стояв посеред не менш розкішного саду. Щоб опинитися тут, треба було б пройти через кімнати, що вражали розкішним оздобленням. А кабінет вражав простотою та функціональністю. Ні, тут не знайти дешевих речей. Навіть офісне крісло, у якому сидів господар, коштувало не одну тисячу доларів. І ноутбук на письмовому столі, - зараз вимкнений, - був однієї з найкращих та найдорожчих японських моделей. Ще б пак! Господар любив комфорт, і міг собі дозволити купувати такі речі, щоб ні в чому не відчувати незручностей. Але тут не було нічого зайвого.

Кабінет, у якому він приймає людей, веде переговори із діловими партнерами, куди заходять співробітники, куди приносять документи, куди іноді потрапляють навіть журналісти, - кабінет, де він працює, - це не тут. Це у місті, в офісі.

А домашній кабінет потрібен, щоб усамітнитися та подумати. Врешті-решт, найкращі ідеї, які потім були реалізовані у бізнесі, приходили до нього саме тут. Зосередитися на роздумах, коли ніхто не відволікає. Ось для чого потрібен такий кабінет. Тому тут і не було нічого зайвого. Ніякого оздоблення, крім кількох фотографій на світлих стінах. Тільки стіл, крісло та диван, декілька полиць з книгами та теками, але це був саме кабінет, а не бібліотека. І, звичайно, сейф, де зберігалися важливі особисті документи. Але головне – не меблі та не папери. Головне – те, що тут усім заборонялося його турбувати. Й нікому сторонньому без його дозволу сюди не увійти.

Господар сидів за столом та перечитував свої записи. Він і так знав їх напам’ять, але не міг не перечитувати знову й знову. Ще його батько завів такий порядок: після того, як ходив до ворожки, докладно записував усі її передбачення. І те, що вона рекомендувала зробити, щоб вони збулися, - ті, що заслуговували на це. Або щоб уникнути неприємностей чи небезпеки.

Ворожка давно померла. Врешті-решт, вона пророчила ще його батькові, коли він сам народився. Це вона порадила, яке ім’я для нього обрати, - і воно визначило його долю. Він ходив до неї, як заповів батько, - до самої її смерті. Ворожки немає вже років зо двадцять, а її передбачення продовжують збуватись.

Як вона це робила? Ніхто не знав, вона й сама не могла пояснити. Казала: я просто знаю, та й усе. А ваша справа – вірити чи не вірити. Він довго не вірив, аж поки не почав переконуватись: те, що вона каже, таки збувається.

Він перечитав стос аркушів, на яких записував передбачення його батько, а потім і він сам. Все збулося.

Але один аркуш лежав перед очима окремо. Чи не єдиний раз за усі роки ворожка не сказала, що буде. І не порадила, що робити, щоб відбулося саме так, як для нього, її клієнта, добре. Вона сказала: буде або так, або так. Два варіанти майбутніх подій, - один з яких буде означати втрату сенсу його життя. Ворожка не сказала, який з них відбудеться. Навіть не сказала, що саме слід робити, щоб уникнути того, страшного. Але вона назвала строк, до якого це повинно відбутися.

У передбачення ворожки господар кабінету вірив. Але це була єдина слабкість абсолютно раціональної в усьому іншому людини. Якби він не був таким, то не досяг би становища, що дозволяло йому володіти цим розкішним будинком. Він звик вирішувати проблеми. Він звик перемагати супротивників. Він звик діяти.

Спочатку йому здалося, що ворожка помилилася, - цього єдиного разу. Що все йде взагалі не у тому напрямку, який вона колись обрала. Але виявилося, що вона була, здається, права й у цьому випадку. Подумки він вибачився перед покійною за свою зневіру.

Усвідомивши, як саме почали збуватися передбачення, він розпочав діяти. Він не міг нічого зробити напряму, але вирішив, із притаманною йому раціональністю, створити умови для того, щоб міг збутися другий варіант передбачення, а не той, страшний. На щастя, у нього була така можливість. Чи він зробив усе, що міг? Здається, так. Щоб не нашкодити, щоб усе не зіпсувати… Бо, якщо ворожка й цього разу права, - ціна помилки буде страшною.

Так, він здається, зробив усе, що міг. Чи не запізно?

Проблема полягала у тому, що до строку, який назвала ворожка, залишилося менше, ніж півроку.

Ворожка жодного разу не говорила про те, що буде після цього дня. Бо розуміла: залежно від того, яке передбачення збудеться, - у нього буде зовсім різне подальше життя. Що б не сталося, йому доведеться далі покладатися лише на себе. Він зможе. Він звик. Але чи буде усе це мати значення? – подумав літній чоловік, акуратно складаючи папери, - аркуш із двома варіантами передбачень він поклав наверх стосу, - до шухляди столу.

А найгірше, що йому залишалося тільки чекати.