Пролог

Це сталося одного Різдвяного вечора... 

Але давайте почнемо про все не так банально. Буду з вами чесною, щоб ви не ламали собі голову про те ким я є. 

Уявіть собі дівчинку років якій недавно виповнилося 15, з рудим русявим волоссям, карими очима і ластовинням. Батьки нагородили мені таким прекрасним іменем як Леслі, та мій старший двоюрідний брат (а про нього я розповім пізніше) з переполоху назвав мене "Лілі", хоч два імені взагалі не пов'язані. Таким чином для всієї родини і друзів я "Лілі", дякуючи моєму любому кузену. В середині листопада мені всього лиш виповнилося 15 тож в історії, яка стосувалася "старших" я не мала б бути задіяна. Та яка ж історія буде без "молодшої сестри, яка весь час плутається під ногами"? Тому скажу наперед, що я єдина з усіх в цій історії була в курсі всього того, що відбувалося між "старшими".

Ким же були ті "старші"? Можливо дехто здогадався, але для уточнення я скажу, що "старші" – це всі брати, сестри, кузини і кузени старші за мене. В кожній великій сім'ї, я впевнена є та дитина, яка є задорослою щоб водитися з молодшими братами і сестрами, й водночас замала для того щоб возитися з проблемами старших за неї. Ця дитина, як правило, за наказом старших, приглядає за молодшими, або ж плутається під ногами "старших" і в кінці кінців ця дитина є тією "позначкою" яка вказує на те, що: "всі старші за неї - "старші", а всі молодші за неї - "молодші"". Якось так в великих сім'ях визначають хто є молодшим, а хто старшим. 

Завчасно розкажу вам про своїх "старших", "молодших" і "дорослих" (як ви напевне зрозуміли, це батьки і справді-таки дорослі родичі). В мене було сім братів і сестер, на додачу в нашому будинку жили 3 двоюрідних, отож вся наша "колонія" складалася з одинадцяти людей. Та ця ж таки "колонія" разом ходила виключно на вечерю і вгості до родичів. Самі по собі всі в купі ніколи не існували. 

Давайте я детально розповім про кожного з нашої дружньої родини. І почнемо ми, звісно, зі "старших". 

Найстаршим був кузен Фредерік, якому було повні 22 роки, та він чомусь сидів на шиї моїх батьків, не бажаючи покидати нашу затишну обитель. Він любив фліртувати з дівчатами, та справжні стосунків ніколи, напевно, й не мав. Хлопцем він, звісно був привабливим, бо ж вдався у свого батька, себто мого дядька з батькової сторони. Мав він сині очі та темне волосся, атлетичну статуру та гарну посмішку. Проте характер в нього був жахливий (чи то я просто не долюблюю його через те, що він прозвав мене "Лілі"). 

Фредерік мав вісімнацятирічних сестер-близнючок: Гелен та Емму. Перша була найвродливішою і найприємнішою дівчиною, яку я коли-небудь бачила, друга ж - не набагато гірша за свою сестру. В обох були сірі очі і русяве волося. На обличчі - ні крихти ластовиння, не те що в мене. Губи у них були пухлі і трояндоворожеві, гарно окреслені підборіддя і щоки було помітно одразу, а носи - ідеально прямі, дещо гострі. Це, як я вже казала були приємні дівчатв, які не ганили мені і не обзивали дурепою, на відміну від інших моїх родичів.

Батьком Фредеріка, Гелен та Емми був мій дядько, тобто брат батька, котрий знайшов собі не найнадійнішу дружину, яка на двадцятьп'ятому році спільного життя (коли близнятам тільки виповнилося сімнадцять) зібралася виїхати закордон на заробітки і залишити дітей на чоловіка, що його взагалі не задовольнило, тож він поїхав вслід за дружиною, а дітей залишив своєму брату і його дружині, щоб ті "приглянули за ними до його повернення". Від того часу звісток ні від дядька, ні від його доужини тим паче ми не отримували, а брат і сестри влаштувалися тут, схоже, з метою постійного проживання. 

Старших же моїх рідних було четверо - Меліс, Елізабет, Карл і Джеремі. 

Меліс було двадцять один, вона мала світло-світло русяве волосся, сіро-зелені очі і милу посмішку. Ця дівчина любила флірт, та попри те у неї був стерпно приємний характер, і звернення "дурепа" я чула від неї в край рідко. Проте вона любила інтриги, до слова - вона обожнювала їх, тож від цієї дівчини можна було чекати буквально всього.

Карлу було дев'ятнадцять. Він був приємним, та часто дещо запальним. Володів темними очима, каштановим волоссям та гострим розумом. Він частіше за Меліс називав мене "дурепою", та з його уст це звучало менш образливо.

Джеремі - вісімнадцятирічний юнак, за зовнішністю він був схожий на Карла, тільки трохи нижчий, та за характером - на Фредеріка. Він ображав мене найбільше за всіх. 

А от Елізабет - моя улюблена сестра. Її назвали в честь Елізабет Беннет з книги Джейн Остін "Гордість і упередження". Ця дівчина справді була приємною і доброю і, завдяки невеликій різниці у віці (їй було сімнадцять) ми добре розуміли одна одну. В неї були карі очі та світло русяве волосся, а ще дуже гарна посмішка. 

Тож, зі старшими ми завершили, а тепер перейдемо до молодших. Їх я надто описувати не буду, тож вкладуся в один абзац. Цих дітей, як вже можна було порахувати, було троє: Кайлі, Джонас та Джойс. Кайлі було дев'ять, але попри це ця дитина була напрочуд розумна і кмітлива. Мала вона сірі очі і світле волосся. Джонасу було сім і в нього була вдача шукача халеп, приблизно така ж як і в мене, а наймолодша п'ятирічна Джойс тільки те й робила що плуталася під ногами. 

Ще в нашому будинку жили: неодружена п'ятдесятип'ятирічна тітка Ірма (мамина сестра) з веселою вдачею, дивакуватий шістдесятирічний дядько Еліот (мамин брат) та двадцяти шестирічна мамина кузина Сильвія, незнана красуня і чудова співрозмовниця. 

Усі ми разом з моїми батьками жили в немаленькому будинку, недалеко від Лондона і частенько бували там в гостях у дядька Х'юго та тітки Гарієт.

А тепер повернімося до історії. Ця історія, яку я ще спочатку намірилася розказуватися, трапилася торік зі старшими і мною... 

*зараз нам на рік більше, але я написала все як було минулого року, щоб ви не плуталися)