Невдаха року!!!

Привіт це я! Я одягнена в плаття до підлоги з червоного оксамиту без бретельок. Я йду на сцену по дорозі мене зупиняє подруга Оля, вона поправляє мою красу. Останні штрихи рум'яни на лиці і я зірка! О, так! Зірка з мене вийшла чудова…

  Виходжу на сцену і тут стається колапс… Змійка на спині відлітає в протилежний від мене бік. Я стою перед аудиторією з півтора сотні чоловік. Весь наш офіс вивчає мої груди, які  вказують на генерального. Якого з усієї сили стискає за руку його барбі подібна дівчина без пяти хвилин наречена. Коли нарешті в мене проходить заціпеніння я второпаю, що ховати вже нічого. Усі бачили мою красу! Битва поглядів добігає кінця. По залу проноситься звук від  смачного ляпаса майже нареченої шефа. Вона йде з залу. Його лице прикрашає рум'янець.

 Я приходжу до тями за кілька секунд. Битва поглядів з нашим генеральним і я мовчки йду зі сцени високо тримаючи голову, як королева. Ну, а що мені вже ховатися, всі все бачили. Як то  кажуть красу не сховаєш… 

 Отак завжди в моєму житті щось відбувається. Як тільки я піднімаюся трохи , хтось там зверху жорстоко опускає мене на саме дно. Моє життя це серія невеличних злетів і трохи жорстких падінь, але сьогоднішній вечір обіцяє переплюнути все, що було досі. Це вам не локон волосся спалити перед корпоративом з нагоди ювілею нашої компанії. Ну а що так навіть краще. Завжди хотіла підстригти собі чубчик і не могла ніяк наважитись, а тут воно якось само собою сталося.

 Я не завжди така. Просто кілька разів на рік зі мною щось відбувається. Бувають дні, коли мені краще з дому не виходити. Раз на три місяці в мене щось стається. Я вже вивела формулу моїх нещасть. Я за три дні вже відчуваю щось має статися. Ось знаю і все, а попередити не можу. Не доля мені досягти успіху, але я цілеспрямовано йду, як баран спотикаючись, зате не втрачаю надії.

  Я біжу в сльозах, притримуюся плаття хочеться зникнути. Виходжу на вулицю вітер  пече голу шкіру. Я стою у заціпенінні, коли біля мене тормозить великий чорний позашляховик нашого шефа.

— Сідай! Ще довго?

— Дякую - я на автоматі сідаю в салон машини, де тепло.

Він дивиться на мене, а потім повертає голову і за чимось тягнеться назад. Дістає спортивну куртку.

— Не твій розмір, але думаю підійде…

— Дякую Роман Володимирович- я кутаюсь і вдихаю чужий запах від якого паморочиться в голові.

 По дорозі я сиджу, як мишка. Роман Володимирович впевнено кермує автомобілем. Я лише зрідка кидаю погляди з-під вій на його руки та дорогий годинник.

Приїхали! - я дивлюся і не розумію, де я? Всюди горять гірлянди, новорічні декорації.

— Ми де? - розгублено з просоння

— Вдома- спокійно відповідає він

—Що я тут роблю?

—Поки сам не знаю… - він дивиться на мене 

—Я хочу до себе додому!

— Не вийде, ми тут на три дні - киває він заперечно

—Досить питань, пішли - витягує мене з машини Роман Володимирович  і я врізаюсь в нього.

Він ніжно мене повертає і бере за руку. Ми заходимо в будинок, де палахкотить полум'я в каміні.

— Пропоную провести гарно час разом…

—Я не буду з вами спати…

— Вибач, інтим не пропоную поки…

—Та ви мене викрали…

— Можна і так сказати… Завтра до мене приїжджають друзі і я просто не міг показати поряд з собою це непорозуміння, що припленталося зі мною на корпоратив.

— Я думала ви разом.

— Вся проблема в тому, що Аліна мене не чує, що я не хочу з нею бути . Мою думку, що я не відчуваю до неї нічого незважає, про що я їй неодноразово говорив. 

— Так я маю зображати, вашу дівчину?

— Так, а я випишу премію, чи як ти там оціниш свій час порахуй.

— Так все, я викликаю таксі.

— Я ж тебе спас, коли ти стояла майже гола на морозі…

—Добре, але ми спимо окремо.

— Ну сьогодні так, але коли приїдуть мої, то просто не зрозуміють такого жесту…

 —В кінці коридору по центру на другому поверсі моя спальня. Хочеш вибирай будь-яку іншу кімнату.

 Я йду по сходах. Плечима відчуваю його погляд. Така халепа могла статися тільки зі мною. Відчиняю двері. Супер тут є окремі ванні кімнати. Я заходжу в душ, змиваю все. Беру білосніжний халат і лягаю в ліжко. Лежу, але сон так і не приходить, хочеться пити. Я встаю і плентаюсь босими ногами по сходах вниз, де горить світло на пошуки джерела води.

 Я трохи блукаю, але потім знаходжу світло і на кухні все ще сидить Роман Володимирович.

—Не спиться ! Він прокручує стакан з віскі на столі.

— Не можу заснути, хочеться пити.

—Сідай.

— Що будеш? 

— Воду, будь-ласка.

 Він встає на ньому одні домашні сірі спортивні штани з під видніється полоска трусів відомого бренду. Він відчиняє холодильник і бере довгожданну пляшку з водою. Я швидко забираю її з рук, коли він підходить до мене. Відкриваю і залпом відриваю рівно половину півлітрової пляшки.

 Підношу погляд, а він стоїть навпроти і спостерігає. А потім забирає з рук пляшку ставить в бік не відриваючи погляду і нахиляється до мене і цілує. 

 Я провалююсь у пітьму. Моє тіло відповідає його ласкам. Його руки ніжно беруть мене за голову, ковзають по волоссю. А потім відбувається щось неймовірне він бере мене і садить на стіл. Я закриваю очі і провалююсь у чуттєвий світ. 

 Прокидаюсь я  і не впізнаю кімнату, де вчора лягла спати.Щоки горять на ліжку лежать пакети з відомого магазину. Там я знаходжу купу одягу взуття і косметику. Я одягаю джинси і новорічний светр гольфом і виходжу вниз, де мене зустрічають знайомі зелені очі. І ще дві пари молодих людей, які розглядають мене, як у вітрині магазину.

— Знайомтесь це моя Ангеліна…

— Це мої друзі… Олег Олена, Андрій Оксана.

— Ми на кухню розбирати продукти. Допоможеш Ангеліна - із уст Романа моє ім'я звучить , як пісні яку хочете слухати

 — Доброго я допоможу

— Я також - Олена і Оксана вимовляють разом, після чого голосно сміються.

 На кухні ми наливаємо шампанське і починаємо перекладати готову ресторанну їжу на тарілки. Дівчата спостерігають за мною, коли я не можу знайти тарілки, але я віджартовуюсь словами, що ми тут рідко буваємо.