Глава 2. Червона краплина

Прозора краплина на листі блищить.

Звичайна краплина. Що тут особливе?

Вона перетвориться швидко, за мить.

А я збережу в своїй пам’яті диво.

Я сиділа на лаві в парку і раділа останнім теплим дням. Крутила синю парасолю в руках і рахувала осіннє листя коло моїх ніг. Одинадцять, дванадцять… Жовте, помаранчеве, а це таке – полум’яно-червоне. Піднімаю цей гарний виноградний листочок, дивлюсь, не можу надивитись: «Підеш до моєї книги як закладинка». Я вже зібралась покласти листочок до своєї книжечки, аж тут побачила краплю на моєму червоному листочку. Вона лягла прозорою намистиною на листочок, раптом стала світитися і відблискувати червоним кольором.

Диво якесь! Колір листочка перетворив краплину в червоний рубін. Такий гарний, блискучий. Дивлюсь на нього – і наче час зупинився. Один рубін. Дорогоцінний камінь. Ні, краплина.

Одна, дві, три… пішов дощ. А мені так не хочеться нікуди йти. Хочеться запам’ятати цю мить. Тепла осінь, жовте листя і червона рубінова краплина на моєму листочку. Але де це вона? Її вже немає на моєму листочку. Дощ змив мою дорогоцінну краплину.

Нічого не залишилось. Тільки мокрий блискучий листочок в моїй руці. Мої очі більше не бачать цієї дивовижної краплини. Її більше немає. Мої очі більше не бачать чарівної полум’яної краплини.

І я закриваю очі. Тепер бачу. Бачу ту особливу мить. Незабутня мить, коли прозора краплина перетворюється на дорогоцінний камінь і відблискує на сонці, мов червоний рубін. Її немає більше на листочку, але вона лишилась в моїй пам’яті. Чарівна мить. Вона у моєму серці. Вона є. Вона жива, поки я її пам’ятаю…