Глава 1. Інтерв’ю з Осінню

Глава 1. Інтерв’ю з Осінню

Барвами ти полонила мене,

Я відчуваю твій подих і досі.

Весна пролетіла, і літо мине,

А в пам’яті знову залишилась Осінь.

Цього року в мене з’явилась можливість поспілкуватись з Осінню. Треба сказати, що зловити її було зовсім не легко. Вона, виявляється, дуже зайнята особа: то з хмарами розклад дощів обговорює, то кольори листям дерев підбирає. А цього року, взагалі, грибний сезон перенесла на раніше, бо з небом і хмарами щось домовитись не вийшло.

Так от, прийшла пані Осінь в приголомшливому вбранні, що мерехтіло різнобарвним сяйвом. Голову її прикрашав вінок з горобини та калини. А сукня з помаранчевого листя їй дуже личила.

– Добрий день, пані Осінь! Вдячна, що Ви приділили мені час.

– У мене дуже мало часу. Треба прослідкувати, щоб білки зібрали горішки та сховали їх так, аби навесні з них виросли дерева.

– А що ж вони самі їстимуть?

– Ой, не хвилюйтеся! Вони такі цікаві створіння, багато горіхів назбирають – і білочкам вистачить, і на майбутнє, бо вони такі забудькуваті! – сміється, і сміх в неї такий приємний, мов дзвіночок. А я чекаю, не хочу перепиняти.

– Ой, що це я про білок, та про білок! А Ви щось запитати хотіли?

– Так. Я так довго ловила Вас, щоб взяти це інтерв’ю. Інші пори року не такі зайняті, як Ви?

– Дійсно, Літо – весело час проводить, Зима – майже завжди спить, а Весна – поки прокинеться, то вже й Літо приходить. А мені – овочі, фрукти збирати, дерева прикрашати, до зими готуватись. Ото як зима прийде – і відпочину.

– А який Ваш улюблений місяць?

– Навіть не знаю. Вересень люблю за День знань, коли діти з квітами йдуть до школи. Люблю я квіти, – посміхається. – Вони такі різнокольорові! Я, взагалі, яскраві кольори люблю.

– Ваші кольори надихають багатьох митців: художників, поетів. Вас ще називають – ПОРОЮ НАТХНЕННЯ. А я теж люблю вересень – за «бабине літо».

– Ой, так, «бабине літо»! Цього року вересень холоднішим був, – кривиться, наче від лимону. – Вибачте за такі незручності. Не вийшло домовитись з небом. Вони там поспішають дуже.

– А навіщо поспішати?

– А Ви хіба не знаєте? Не відчуваєте? Час прискорився, – притихла. Прислухається до чогось. І я теж мимоволі стала прислухатись. Цікаво. – А Ви парасольку взяли? – питає Осінь з хитрою посмішкою.

Я аж здригнулася несподівано:

– Так сонце ж зранку було.

– Так то ж зранку, а вже похолоднішало, жовтень.

– Як жовтень? Тільки ж вересень був, – здивовано запитала я.

– От і я про це – час… летить. І мені пора, – і полетіла Осінь з вітром і жовтим листям.

Жовтень. Вже прийшов жовтень. А час і дійсно… летить...