1

                    Інтерв'ю з минулим

Володимир Дрозд                 

Мене розбудив телефон.

– Хто говорить? Слон?- бурчу я собі спросоння,  чомусь згадуючи  відомий віршик Чуковського, якого я так часто читала в дитинстві своїй  крихітці, своїй  донечці, своїй  Полінці. Розумію, як дуже за нею нудьгую, і що вона вже далеко не крихітка, а дев'ятнадцятирічна студентка  столичного вишу, та   від цього не менш дорога мені і рідненька. Не захотіла вчитися поряд з нами у обласному центрі, подалася  долати  київські пагорби, залишивши нас з батьком самих. На цій ноті я мало не плачу, як плакала перші місяці після її від’їзду, але спохвачуюсь, що в руці у мене співає телефон і натискую кнопку.

-  Ірино Миколаївно, доброго ранку! Це Леся.

Телефонує далеко не слон, а скоріше газель. Дійсно ця молода,  тендітна, струнка дівчина, з великими голубими, неначе волошки в житі (ой, це вже я десь таке читала) очима, з веснянками, розбризканими по всьому обличчю, з каштановим (чи рудим?) волоссям та непосидючою вдачею, дуже схожа на газель. Леся – коректор  видавництва  «Країна», яке готує до друку мою другу книгу, збірку оповідань і повістей під назвою  «Гомоніли».  Перша вийшла чотири роки тому і називалася  «Провесінь». Головний  редактор видавництва  Михась Іванович Порубайло (саме Михась, а не Михайло,  так  наполягав він називати себе, пишаючись і повторюючи своє  козацьке походження: Михась Порубайло), дивувався з такої назви

- Іринко,  я відразу зрозумів назву твоєї першої збірки. Весна, проліски,   зелені пагінці, молода дівчина робить свої несміливі перші кроки до світового літературного визнання. Тут все, як на долоні! А тепер що? Хто гомонів, з ким, де і про що? Одні питання! А назви, зазвичай, не запитують, а рубають прямо в очі, отак, як шаблею. Раз! І все зрозуміло, і читати не треба, - засміявся він, задоволений своїм  жартом.

-  Михась Іванович!

-  Просто Михась, будь ласка! Михась Порубайло.

-  Добре, Михасю! Я, звичайно,  Вам вдячна за дівчинку, хоча мені тоді було вже тридцять сім, але нащо ці питання, коли Ви ще навіть не читали мою книгу. Там є відповіді на все, мені так здається. От коли прочитаєте і у Вас з’являться питання, можливо,  і перегляну назву.

-  Та,  Ірочко, не сприймай так близько до серця, це я, так би мовити,  намагаюся зайти з боку читача, який вперше бере в руки  твою книжку. Гадаю, ти маєш рацію, треба подивитись, полистати, принюхатись. Все, все, йди собі та третю починай, а ми вже тут якось розгребемо.

При  цьому він широченною, неначе лопата, п’ятірнею розчісував  свого, дійсно козацького чуба, покручував довгі, сиві вуса і постійно схоплювався з крісла і ходив по кабінету. Довго сидячим на місці  його неможливо було уявити. Невисокого зросту, кремезної статури, на якій ледь не тріскала вишита сорочка, він був дуже  схожий на Котигорошка  з  ілюстрованих дитячих казок, тільки  значно старшим.

    Цей наш діалог я згадала, поки Леся розповідала мені, що Михась у захваті, дав добро на підготовку до друку, вона вже зайнялася коректурою і хоче обговорити  деякі тонкощі. Я скосила очі на годинник  і зрозуміла, що не сьогодні. У мене призначена  важлива зустріч,  я беру інтерв’ю у досить  відомої і поважної людини, з якою, мені здається, я колись була знайома, і не тільки…

  Вибачившись  перед  Лесею, і пообіцявши завтра  їй зателефонувати, я почала збиратися. Після того, як моя доця вилетіла з нашого гніздечка, мені не потрібно було схоплюватися  зрання, готувати їй сніданок і збирати до школи, я дозволяла собі довше поспати і поніжитися у ліжку. Пашка (мій чоловік) ніколи не турбував мене сніданками, готував собі їх сам, іноді навіть   Полінці, коли я  просипала, і рано їхав на роботу. От і сьогодні  раненько вже зник, здається, навіть не поцілував мене.

- Так цілував, чи не цілував!? Не пам’ятаю! Треба буде маленький скандальчик зчинити на всяк випадок, що до дружини  вже геть прохолов, навіть не цілує.

А на годиннику вже  дев’ять  тридцять! Все, підйом ! І як той солдат,  буду  у повній  бойовій  готовності   через… три години. А що, час ще є: домовилася на чотирнадцяту. Виїду о тринадцятій, півгодини до обласного центру, і ще півгодини про запас.

    За   звичкою пройшлася по квартирі, привіталася зі своїми квітами, які розрослися   так, що вже  витісняють нас із своєї  житлоплощі, ( це так Пашка про них), і пішла до ванни. Довго ніжилася під душем, масажуючи  тіло тонкими, неначе голка, струменями води  нової душової насадки.

-  Класна штука, треба буде подякувати Тетяні, своїй подружці,  за підказку. Іноді  слухаю  поради подруг, але не так часто, як їм хотілося б.

Потім фен, зачіска, макіяж. Одягання, то взагалі особлива процедура. Довго бігаючи  голою по квартирі, підбираю  нижню білизну і згадую слова  Вів’єн Лі,  устами Скарлетт:

"Ти можеш одягти навіть не дорогу сукню, але неймовірної впевненості у собі, надає саме дорога білизна."

- Так що ми одягаємо сьогодні: La Perla   чи  Victoria’s  Secret!?   Візьмемо  Victoria’s  Secret  кольору небесної блакиті. Мені сьогодні впевненість ох, як треба! Далі що, сукню з розрізом  по саме нікуди? Подивимось, куди ті очки будуть зиркати!  Та ні, серйозна ділова зустріч, беремо такий же діловий костюм.

   Мені наша газета «Вечірнє місто»  доручила взяти  інтерв’ю у директора  благодійного  фонду промислово-фінансової  групи  «Земля і люди». Дуже  крута компанія, тримають у своїх руках, мені здається,  не тільки нашу область. А нещодавно  закінчили  у нашому місті будівництво нового корпусу дитбудинку. Подарунок  місту, так би  мовити. Розкошелились із накраденного( ой, це не для преси)! Це  у новій моїй  книзі, багато хто там себе впізнає, хоча й під видуманими  іменами та  фантасмагоричними  подіями. Сподіваюсь тільки, що книга вийде вже після виборів, а я до того часу роботу зміню. Бо такого мій теперішній шеф може й не витримати.  Ексклюзивне  ж інтерв'ю - за нашою «Вечіркою». А кому доручити?  Звичайно ж мені! І не тому, що мене у редакції  так шанують. Я там  не працюю, бо «моя світлість» -  прес-секретар  міського Голови ( принципово не вживаю слово «мер»). А він  вже третій  термін  закінчує, і я з ним. Вважайте, ветеран  пресс-секретаризма!