Замість епілогу

— Карле Густаве, дякую вам за цей неймовірний діалог. Ваші слова — справжня мудрість, яка проникає в саме серце сучасних проблем. Спостерігаючи за вашими роздумами, я відчуваю, як змінюється моє розуміння того, як ми повинні дивитися на людську психіку, архетипи і нашу колективну душу.

Юнг подивився на мене своїми пронизливими очима і, трохи посміхаючись, ніби приховуючи якусь таємницю, сказав:

— Ви молодець, що шукаєте відповіді на ці питання. У світі, де всі забувають про глибину, шукаючи сенс лише на поверхні, знайти час для таких розмов — вже маленька перемога. Тепер ваша місія — донести ці істини до людей. Вони повинні почути це, зрозуміти. А чи зможете ви це зробити? Не знаю. Але одне я знаю точно: якщо ви будете шукати істину, вона завжди знайде шлях до вас.

Юнг повільно підвівся, ніби намагаючись залишити важливу думку в повітрі, і додав з деяким сарказмом:

— Не забувайте, що люди, як і архетипи, часто шукають легких шляхів. Але не бійтеся стикатися з тим, що важко, з тим, що не можна швидко пояснити. У цьому є справжня суть розвитку. Удачі вам. І пам’ятайте — для справжньої зміни потрібен час. Дуже багато часу.

Я подякував йому за все. Стоячи перед цією великою особистістю, я відчув, як серце наповнюється новим розумінням. У відповідь Юнг лише загадково усміхнувся і повільно пішов у свій туманний, неосяжний світ, залишаючи мене з його словами, що залишаться зі мною надовго.