Надія Голубицька

— Добрий день! А я до Вас по інтерв'ю для своєї книги-проекту)) Чи можна його взяти? :)) Якщо що, на Вашу персону зробила замовлення колега))

— Вітаю. Дуже приємно))) Звісно можна.

— Якщо готові, то можемо починати)) (Якщо бажаєте, можна й на "ти", як Вам зручніше буде))

— Так зі мною можна на "ти".

— Супер)) Отже, на Букнеті в тебе записано справжнє ім'я і прізвище? Якщо так, то чому не взяла псевдонім? А якщо ні, то чому вибрала саме такий?

— Спочатку в мене був псевдонім Nadine. Якщо чесно, я ховалася під ним, бо не хотіла, щоби хтось із знайомих чи друзів знав про мою творчість. Nadine мене називають мої французькі друзі. Потім, коли це перестало бути таємницею, я почала додавати у дужках своє справжнє прізвище, аж поки лише воно й не залишилося.

— Он як)) що ж, мені здається, що на початку майже усім авторам хочеться анонімності))) 
Звідки ти? Надихаєшся рідною місциною? А тією, в якій проживаєш зараз?

— Народилась я в республіці Комі, але не пам'ятаю ті часи, бо моя родина переїхала на Схід України, коли я ще була маленькою. Дитинство минуло в маленькому шахтарському місті Зоринськ, на Луганщині. Досі з теплотою згадую узгірки навколо міста, вкриті сон-травою та червоними воронцями навесні, та срібною ковиллю влітку, ставки і терикони)) Потім я деякий час жила і працювала в Києві. А останні роки живу у Краматорську, на Донеччині. Це місто заводів, важкої промисловості. Тут завжди всі кудись поспішають, метушаться. Мені це підходить, бо я сама рідко можу всидіти на місці. Коли це починає втомлювати, то тікаємо сім’єю на дачу, на Краматорському морі. Це у нас так називають озеро, яке тягнеться понад 16 кілометрів. Ось тут дійсно природа надихає))

— Ух ти! Я практично перенеслась у ті мальовничі місця :"D дякую, що поділилася цією міні-розповіддю))) 
Скільки тобі років? Коли й чому ти почала писати книжки?

— Так, описи природи я люблю)) Їх багато у моїх творах, зазвичай вони допомагають краще розкрити емоції, щось підкреслити)) Мені 42. Вигадувати історії завжди любила. Писати почала у школі, десь років у 13-14. Тоді майже всі однокласниці і подружки любили вести анкети друзів, де були стандартні запитання, а одним із завдань було розповісти або вигадати історію кохання. Підлітки)) Тоді мої історії багатьом подобалися.

— Що ж, початки в школі)) як і в багатьох)) а далі ти весь час писала? Чи була якась перерва? А щодо описів природи, то повністю підтримую)) вони можуть неймовірно влучно передати атмосферу і шкода, що багато читачів їх не дуже люблять :"D, багатьом із них хочеться динаміки ^^

— Так, почала в школі. Потім була одна перерва, та в інституті знову взялася за своє: писала для студентської газети, разом з одногрупницею писали сценарії для театральної студії. Потім був написаний один опус, який через знайомих дала почитати письменнику, не дуже відомому, але він публікувався в літературних журналах. Моє "творєніє" було рознесено на атоми. А я відрізнялася імпульсивністю, тому знищила все і закинула надовго свою писанину. Це я зараз більш спокійна і розумію, що прогавила такий шанс, що треба було дослухатися до критики і тоді б, можливо, все по-іншому склалося. Однак без творчості я не могла, час від часу поверталася, але писала лише для себе і кількох подруг.

— Якщо ти поверталася до неї, то це точно означає, що то твоя стихія, важлива складова життя, без якої якось не так))))
Чи маєш ще якісь заняття крім письменництва?

— Мабуть, так)) Моя мати називає мене "сємідєліхою", а подружки "моторчиком". Не можу всидіти на місці, дуже багато інтересів, на які не вистачає часу. 24 години у добі завжди мені не вистачає. Я танцювала східні танці, співала у хорі 10 років, зараз крім письменництва займаюся вишивкою хрестиком і бісером, плету спицями та гачком, розфарбовую за номерами. Якщо не пишу, то все одно руки зайняті)))

— Ого! Неймовірно! :D Справді справжній "моторчик"!)))
Як ти дізналася про Букнет? Яким було твоє перше враження від нього?

— Це була ініціатива подруги, яка вирішила, що мені вже час припиняти писати в шухляду. Вона побачила рекламу і ми разом зареєстрували мене на сайті)) на російській версії наприкінці листопаду, в 2017. Там я опублікувала свій роман «Танучий холод сталі» і кілька оповідань. На українську версію я прийшла в березні 2018, щоб взяти участь у конкурсі «Сучасна Попелюшка». Першим враженням був страх, що мені скажуть, які нісенітниці я пишу)) Потім почалося спілкування з авторами й читачами. І це дійсно чудово, коли маєш змогу спілкуватися із творчими людьми, читаєш те, що створюється у реальному часі, а ще й отримуєш реакцію на власний опублікований текст.

— Погоджуюсь – це справді неймовірно!))) Не раз переконалася в тому, що це усім подобається, поступово знаходиш більше однодумців, читачів, а там і всякий страх зникає ^^
Чому ти навчилася за час перебування на Букнеті? Чого досягла?

— Вже те, що я виставила свої твори на платформі є для мене величезним досягненням. Я вчуся бути більш відкритою. Навчилась невпинно працювати над собою і над своїми текстами. Іноді якусь частину можу переписувати кілька разів, а раніше просто б знищила весь текст і все. А ще, моя українська стала набагато кращою))) бо постійно спілкуюся нею. Здається і тексти стали кращими, в порівнянні з тими творами, що лежать у шухляді)))

— О, та це чудово!))) Щиро вітаю з цими успіхами ;)))
Що тобі подобається, а що дратує на Букнеті?

— Як вже казала, дуже подобається спілкування з колегами та читачами. Серед перших знайшла людей, які виявилися близькими по духу, зі спільними поглядами і принципами. Коло читачів і спілкування з ними – це найважливіше, думаю, для кожного автора. Якщо чесно, то підсіла на коментарі)), якщо додаєш частину і не отримуєш відгук, починається копання у тексті))
Що дратує? Я взяла собі за правило – не дратуватися і триматися якнайдалі від усілякого негативу. У житті цього вистачає, і якщо і улюблена справа приноситиме якесь роздратування, то вона перестане приносити задоволення))) Я обрала для себе це правило, бо знаю себе: зазвичай я тиха і спокійна, а коли як акумулятор назбираю негативу, то можу вибухнути у несподіваному місці і зачепити невинних людей. Тому якщо і є те, що не подобається, я краще пройду повз.