Aillin Ai (Оксана Кириченко)

— Привіт! Згодна на інтерв'ю?))

— Привіт) так)

— Що ж, якщо ти готова, то перейдемо до першого запитання: Оксано, чому ти обрала собі псевдонімо саме "Aillin Ai"?))

— О, ця історія має глибоке коріння. Ще у школі серед своїх була мода на "кликухи". Там якось і народилося ім'я Айлін. Може, яке віяння Толкіена, або ж чисто через милозвучність – то вже мені невідомо, не пригадаю. Та оскільки ім'я реальне, я цілком могла його десь почути. Прилипло, прижилося, виявилося зручним. Використовувалося на всіх облікових записах. Згодом, роки потому, я стала працювати на одному новинному порталі про корейський та японський шоубізнес. Хотілося мати щось коротке й більш азіатське, тому я пошукала й зупинила вибір на японському імені Аі (тобто воно теж реальне). І те саме – прилипло й прижилося. Відмовитися від одного з них виявилося вище моїх сил. Таким чином породилося альтер-его, яке захоплюється письменництвом)

— Он як все було))) вельми цікаво! :D А справді – Айлін Аі дуже милозвучне) скільки пам'ятаю себе на Букнеті, завжди твій псевдонім подобався)))
Скільки трбі років? Коли й чому ти почала писати книги?

— Дякую, дуже приємно, що мій псевдонім подобається)
Мені двадцять вісім, починала, як і більшість, ще у школі: усілякі замальовки, нариси, вірші та навіть пісні. Останнє, щоправда, переважно англійською мовою, так як я була фанаткою англійської й полюбляла вивчати текстівки улюблених пісень напам'ять. Мої статті публікували у шкільній газеті, раз навіть був такий випуск, з якого всі сміялися, бо там їх виявилося надто багато. Але загалом ніколи не розцінювала це як щось серйозне. Писала навіть оповідання для подруг, де вони вказували, ким їх зобразити. Мило, одначе. Але як розгорнути всі ті зошити зараз, то аж волосся дибки. Логіка? Ні, не чули! Але фантазія безмежна! Власне, роки потому хлопець, тепер уже чоловік, глянув ті записки й запросив за деякими продовження. Це й стало поштовхом до серйозної праці з вивчення, а що і як його писати. Перша чернетка, до речі, то був "Рокеш", мала настільки жалюгідний вигляд, що я прийняла стратегічне рішення вчитися письму всіма доступними методами)

— Ого, скільки всього ти робила)) цікаво!))) А щодо найперших творів, то, вочевидь, в усіх там логіки небагато ХD
Звідки ти? Надихаєшся рідною місциною? А тією, де зараз проживаєш?

— Хто там про ту логіку думає? То точно))
Я сама з Вінниці, але вже більше десяти років проживаю в Києві. Навіть не знаю, чи я ним надихаюся... То вже все таке звичне й сіре, хоча інколи можна поїхати в якусь гарну місцину й насолодитися прогулянкою (коли нема натовпу людей). А так я більше люблю подорожувати, відкривати для себе незнайомі міста і місцевості)

— Зрозуміло))) а чим надихаєшся до творів взагальному? А ще: як часто втілюєш у своїх творах історії з реального життя?

— Надихаюся всім, що довкола. Так, найкраще працюють мандри саме завдяки враженням, які отримуєш, коли ти в незнайомому місці, шукаєш, де поїсти, що подивитися, які люди тут живуть, чим дихають, які цікавинки можна знайти. Але повсякденне життя також надихає, головне організувати його так, щоб відчувати гармонію із собою, зі своїм внутрішнім світом, іншими словами – бути щасливою й задоволеною життям. Тоді дрібниці надихатимуть. Онде моя харизматична кицька надихнула мене на оповідання про кота Чорти Шо. А чоловік переконав написати "Довідник дружини", щоб висвітлити частинку моєї філософії щодо нашого подружнього життя. Тому, варто лише дозволити собі полюбити життя, і в ньому надихатиме геть усе)

А щодо реальних історій у книгах, то скоріше сукупні образи використовую. У мене немає прототипів чи аж прямих замальовок із життя, а бувають деталі чи схожі ситуації. І це, звісно, зрозуміло, бо досвід працює на письменника, все, що він бачить, усі спостереження можна використати. Був один період, коли задля виконання завдання для курсу сценарної майстерності я спостерігала за людьми й намагалася за їхньою поведінкою, жестами, одягом, мімікою намалювати образи персонажів. Було цікаво, хоча людям, судячи з їхніх підозрілих поглядів, те не надто подобалося)

— Овва!:D Неабияк цікаво дізнатися твою відповідь і є з чим погодитися)))
Окрім подорожей і письменництва ще чим займаєшся? :))

— Пишу сценарії для рекламних анімаційних роликів. Ця робота дуже подобається і часто так буває, що приносить нові виклики, які мене водночас і дратують (бо вимагають більше зусиль і часу), і приносять задоволення. А так ще інколи виготовляю листівки, роблю альбоми методом скрапбукінгу чи оздоблюю новорічні кульки – такий собі хендмейд. Але це просто хобі й для того, щоб розвантажити мозок. Намагаюся тримати себе у формі: з перемінним успіхом ходжу на йогу та у спортзал. Читаю книги (я книголюб ще той), пишу на них відгуки, переглядаю фільми і серіали (серіали рідше, але я ще й кіноман на пару з чоловіком).

— Ох, скільки всього! Я й не сподівалася на таку велику відповідь))). Не дарма ти творча особистість! :D
Як ти дізналася про Букнет? Якими були твої перші враження від нього?

— Поки ти у школі та університеті, життя зовсім інше. Часу на себе не так уже й багато, постійне навчання, соціальна активність, в університеті ще й пошук себе – то все зоставляє мало часу на якісь хобі, вподобання та й навіть щоб просто сісти й розібратися, чого хочеш від життя. Проблеми інші, труднощі інші. Період, коли вже є певна стабільність, коли більш-менш розібрався в собі, маєш родину й до моменту, коли родина почне збільшуватися – оце золотий час, як на мене)

Про Букнет я дізналася з Фейсбуку. Перші враження були більше негативними, ніж позитивними. Про це навіть відгук на сторінці зоставляла (зараз уже його немає, бо портал значно покращився). Звісно, переваги були, порівнюючи з іншими подібними платформами (які фактично мертві), саме тому вдалося зібрати тут таку аудиторію. Бо більше нема де. Але мене засмучувало засилля еротики та неправомірна поведінка тодішнього адміна. Проте саме автори покращили ситуацію, підняли контент, налагодили комунікацію між собою і модераторами. Готовність багатьох авторів працювати над створенням української книги та просуванням її в маси – то важливий фактор. Потрібно завжди його враховувати. Ми, українці, – люди з підвищеним оптимізмом та завзяттям. Інколи ми про це самі забуваємо, інколи цим користуються інші не на благо нам. Але наш суспільний голос здатний зрушити гори)