Інтерв'ю з Діаною Вінтер

────── ✦ ──────

╔══•●•══╗

«Пишу, бо не можу не писати: література для мене — спосіб прожити безліч життів за одне коротке своє»

╚══•●•══╝

Авторка Діана Вінтер пише як короткі оповідання, так і великі цикли книг, як Горобиновий Шабаш. Найбільше полюбляє ставити героїв у складні обставини й дивитися, як вони намагаються розв'язувати ці проблеми.

Брала участь у написанні найбільшого електронного твору із найбільшою кількістю співавторів — «Босорка», де різні герої приходять до бабці Босорки за допомогою у своїх проблемах, пов'язаних із містикою.

В інтерв'ю для DARK Діана розповіла детальніше про свій творчий шлях, як їй вдається писати твори з такими різноманітними сюжетами, героями та жанрами. Більше познайомила нас із самвидавним шляхом, процесом написання та видання книжок.

────── ✦ ──────

ІНТЕРВ'Ю

Ви говорили, що пишете вже п'ятнадцять років. Як усе починалося? З чого?

— Насправді, понад п'ятнадцять років. Написала перші оповідання, коли мені було одинадцять, а зараз — двадцять вісім. Коріння всього цього тягнеться з дитинства. Я любила робити своїми руками листівки на свята близьким, а в тих листівках записувала віршики власного авторства. Пізніше, захопившись однією грою на приставці SEGA, я почала описувати у зошиті події гри. Але початком вважаю саме свої одинадцять і першу прочитану книгу про сталкерів. Мене настільки захопила та історія, що я закохалася у всесвіт сталкера таким, яким його зображали у книжках та комп'ютерних іграх. І собі почала писати «книжки» про сталкерів. Тато їх усі читав, казав, яка я молодець. І я не зупинялася. За сталкерами пішло захоплення темою зомбі. Пізніше — вампірів та перевертнів. Досі зберігаю ті зошити. Дуже кумедно перечитувати їх зараз.

╔══•●•══╗

«Мені цікаво спостерігати, як змінюється світ і люди, коли звична система життя руйнується», — Діана Вінтер про тяжіння до постапокаліпсису

╚══•●•══╝

У вас дуже багата та різноманітна бібліографія. Розкажіть, як вам приходять ідеї для творів?

— Навмисно не придумаєш — цими словами я б описала усю свою творчість. З одного боку, я письменниця-архітекторка, з іншого — архітектор я лише тоді, коли вже є ідея, а вони вигулькують несподівано і коли їм заманеться. Деякі з написаних книжок мені наснилися, ну, не повністю, а якісь конкретні сцени, які захопили так, що не могла припинити думати про них. Одна — бо я побачила фото руїн старовинного замку, який заріс рослинами. Ще одна почалася з думки «А що, якби...»

Загалом я можу подивитися серіал, прочитати книгу, пограти у гру, і, якщо історія мене зачепить (або навіть один конкретний персонаж чи його доля), зітхатиму: «Хочу так само, але оригінально і своє».

Що для вас є найскладнішим у письменництві? Які моменти або сцени даються важче?

— Зараз, певно, це завершувати твір. Я ненавиджу кидати історії, не дописавши їх. Та останнім часом помітила, якщо я не можу продумати фінал одразу, то буду довго писати та переписувати цю історію, поки не вийду на ту думку чи події, які мені потрібні. А інколи воно просто «не йде», і це дратує. Доводиться перебирати багато варіантів. Важко дається описувати і сцени, де персонажі радіють або займаються побутовими справами. Мені часто читачі казали, що деякі з моїх книг надто динамічні та сумні, це втомлює, хотілося б менше екшну/драми і більше чогось спокійного.

А які сцени, навпаки, вилюбите прописувати? Що приносить найбільше задоволення? Світобудова, думкигероїв, опис місцевості, динамічні сцени? 

—Люблю, коли герої говорять тет-а-тет, відверто діляться почуттями чи думками. Люблю динаміку та контрасти, коли спокій раптово змінюється тривогою. Описувати місцевість, персонажів — теж подобається, як і зазирати у внутрішній світ героїв, тому в мене є щонайменше чотири романи від першої особи. Світ придумувати весело, але як же це втомлює... І останнім часом я тяжію до реалізму, чи до жанрів, у яких фентезійно-містичні елементи можуть співіснувати з нашим реальним світом.

╔══•●•══╗

«Мені подобається ставити персонажів у складні обставини і дивитися, як вони намагаються розв'язати свої проблеми»

╚══•●•══╝

Ви писали, що вам подобається ставити героїв у складні ситуації. Коли ви їх створюєте, то вже знаєте рішення проблеми, чи, кидаючи виклик героям, ви також робите його й собі?

— Виклик і собі. Попри те, що я стараюся складати план майбутніх подій, я ніколи не знаю, як воно все складеться насправді. Я можу написати у плані, що один персонаж має обрати між двома іншими, а під час написання цей персонаж взагалі відмовиться обирати, і ситуація почне розвиватися в іншому напрямку. Тому, коли справа доходить до розв'язування проблеми, я тримаю кілька варіантів у голові, але до останнього не знаю, який з них підійде та чи підійде взагалі (зазвичай не підходить).

Розкажіть про самвидав. Які основні складнощі та переваги ви можете назвати?