Інтерв'ю з Дмитром Буксиним

────── ✦ ──────

«Світ Цербеї має всі передумови, щоб стати новою світовою класикою»: розмова з Дмитром Буксиним.

У кожного вигаданого світу є своя точка відліку. Іноді вона починається з улюбленої книжки й думки: «А що, якби я написав це по-іншому?». А іноді — з образу, мелодії чи випадкової деталі, яка згодом перетворюється на цілий всесвіт. Для письменника Дмитра Буксіна література — лише один із напрямів творчості: він також працює в IT, займається дизайном, живописом і музикою.

Дмитро Буксин — автор фентезійних циклів «Магічний шлях» і «Таємниці Цербеї», а також фантастичного циклу «Схвалити рішення». У його книжках магічні світи мають власну історію, правила й систему сил, а межа між героєм та антагоністом не завжди очевидна. Письменник поєднує літературу з візуальним мистецтвом і музикою, а досвід програмування допомагає йому вибудовувати внутрішню логіку вигаданих світів.

У розмові для DARK Дмитро Буксін розповів, як з’явився всесвіт Цербеї, чим відрізняються «Магічний шлях» і «Таємниці Цербеї», чому не варто боятися жанрових експериментів і як поєднувати письменництво з іншими творчими заняттями. Також поговорили про труднощі видання книжок в Україні, просування авторів і плани розширити світ Цербеї за межі книжкових сторінок.

────── ✦ ──────

Дмитре, маючи досвід в IT, дизайні та музиці, у який момент ви зрозуміли, що хочете саме писати? Якою була перша іскра, що спонукала вас сісти за рукопис «Магічного шляху»?

— Поштовхом до створення власного світу для мене стало прочитання «Колеса часу» та «Плоского світу». Обидва твори свого часу справили на мене сильне враження, але водночас я спіймав себе на думці: «А якби я написав це по-іншому?». Саме тоді з’явилося бажання не просто вигадати ще одну історію, а створити власний світ — зі своїми законами, несподіваними сюжетними лініями та героями, які далеко не завжди є героями. Мені цікаво ламати звичний поділ на добро і зло. Людина може вважати себе рятівником, а для когось іншого стати найбільшим ворогом. Особливо мене захоплює ідея магічних світів, які розвиваються незалежно один від одного, мають власну історію, правила й розуміння добра та зла. Коли ці світи перетинаються, те, що для одних є порятунком, для інших може виявитися катастрофою. І найцікавіше, що обидві сторони при цьому можуть щиро прагнути добра. Мабуть, саме з бажання подивитися на фентезі не лише очима героя, а й очима його противника, і почалося створення світу Цербеї. Нині другий том «Магічного шляху» — «Лабіринт дворфів» — уже в друкарні, а другий том «Таємниць Цербеї» перебуває на етапі редагування.

Пам’ятаєте свою найпершу написану історію? Чи була це теж фентезійна оповідь і чи побачить її колись широкий загал — хоча б як чернетку для фанатів?

— Це була історія для шкільного конкурсу — невеличка пригода про лицаря, який боровся з драконом. Вона не перемогла, але стала моєю першою оповіддю. Уже навіть не пам’ятаю її сюжету.

Ви перемагали в літературних конкурсах. Наскільки цей досвід був важливим для вас як для автора-початківця? Чи став він поштовхом, який підтвердив, що ви рухаєтеся в правильному напрямку?

— Це був ще один поштовх до написання книжок. Напевно, жагу до перемоги з людини не викинеш. Коли хтось помічає твою роботу, оцінює її, ділиться думками й коментарями, це дає відчуття, що ти рухаєшся недаремно. Наприклад, моя невеличка розповідь про космічну пригоду поступово переросла в цілу збірку космоопери. Для мене це ще й творчий експеримент, можливість спробувати себе в різних жанрах: фантастиці, жахах, містиці. Але найцікавіше, що ці експерименти не залишаються окремими історіями — вони обов’язково потрапляють до основного книжкового циклу. Тому у звичайному фентезі можуть з’явитися елементи детективу чи жахів, романтична лінія або навіть поєднання фантастики з фентезі. Мені подобається, коли жанрові межі перестають бути обмеженням. Світ стає набагато цікавішим, коли в ньому може існувати щось несподіване — те, чого читач зовсім не очікує побачити в цій історії.

Як виглядає ваш типовий творчий процес? Чи пишете за суворим графіком або чекаєте на натхнення? Як поєднуєте книжки з основною роботою програміста та музичними виступами?

— Навіть не знаю, як це описати. Мабуть, на мене просто находить натхнення, і я відкладаю основну справу та починаю писати сюжет або займатися музикою. Іноді буває навпаки: слухаю музику — і раптом приходить ідея для нової глави. Або сиджу, пишу сюжет, і в голові несподівано виникає мелодія. Це щось страшне. Але, мабуть, саме в цьому моя особливість. Основна робота програміста, навпаки, допомагає звільнити мозок від хаосу тексту, заплутаних думок чи сюжетних ліній, які зайшли в глухий кут. Коли довго працюєш із кодом, мозок перемикається на зовсім інший тип мислення. Тож у всьому цьому для мене є певна гармонія: програмування, література й музика ніби врівноважують одне одного.