Інтерв'ю з Ланою Київною

────── ✦ ────── 

Ексклюзивно для DARK письменниця Лана Київна поділилася своєю історією — про 15 років у сценаристиці, розважальні шоу, детективні серіали й фільми, і про те, як повномасштабна війна, опинившись у чужій країні без знання мови, забрала одну професію, але дала свободу писати так, як завжди хотілося. Так народився роман «Вавилон. У новому майбутньому я фотографуватиму метеликів» — про Харків 33-го, Розстріляне Відродження і Голодомор, виданий у «Фоліо». А слідом — роман-терапія «А шоб ти здох», де путін гине вже на першій сторінці. Про шлях від сценарного цеху до великої прози, роботу з видавництвом і письменницькі ритуали — у розмові з DARK. 

YouTube: ЛанаКиївна 
Facebook: Lana Kyivna 
Іnstagram: lana.kyivna
Website: https://lanakyivna.weblium.site/ 

────── ✦ ──────

 ІНТЕРВ'Ю 

Лано, у вас за плечима понад 15 років у сценаристиці та письменництві. З чого все почалося? Ви ще з дитинства мріяли писати історії чи прийшли до цього значно пізніше? І як узагалі склалося так, що ви обрали саме цей напрям?

 — Почалося все з того, що я народилася. Насправді мій шлях — це той випадок, коли все відбувалося планомірно і поступово і в одному напрямку. Так от, після того, як я народилася, я майже одразу почала вигадувати історії. Їх записували мої батьки, потім я сама навчилася писати і стала писати перші твори і вірші у зошит в косу лінію. В школі це дуже швидко помітили як учителі, так і однокласники, тому я використовувала цей талант як ресурс. Я почала заробляти. Однокласники платили мені за написані твори. Платили, щоправда, не грошима, а шоколадками, але це була бажана валюта для малої мене. Я могла написати чотири-шість творів на одну тему таким чином, що вчителі навіть не здогадувалися, що вони були, що вони вийшли з-під пера однієї людини. Років в 12 я вирішила, що буду вступати на журналістику, адже в моїй голові це було єдине місце, яке дарувало світу письменників. Про факультет драматургії я чомусь тоді не думала, напевно, через те, що український кінематограф в кінці 90-х — початку 2000-х не був сильно розвинений, і я не мала прикладу, до чого прагнути. Працювати журналісткою почала в 16 років. Писала статті, за які мені платили 50 грн — одна стаття в місяць. Навчалася на бюджеті і паралельно працювала. Спершу друкована журналістика, потім інтернет-журналістика, потім телебачення, новини. Після новин великі розважальні шоу — «X-Factor», «Україна маєталант», «Голос країни», «Одруження наосліп» тощо. Саме в процесі роботи на великих шоу я почала писати сценарії, а не працювати тільки журналісткою, тобто розширила свої навички, поглибила знання з драматургії. Потім до великих форматних шоу додалися серіали, в основному детективи, а потім і фільми, в тому числі повнометражні. Я займалася справою, яку любила. Я була сценаристкою, я писала, я бачила своє ім'я в титрах. А потім почалася повномасштабна, і я опинилася в чужій країні. І в цій новій країні без знань державної мови продовжувати роботу журналісткою чи сценаристкою було неможливо, тому мені довелося перекваліфікуватися. Але письменницька душа побачила в цьому позитив, адже тепер мені не потрібно було писати, створювати історії для якогось іншого, затверджувати, продавати, узгоджувати з продюсерами. Я одержала можливість розповідати такі історії і так, як цього хочу я. Я увійшла у свою професію з іншого боку, з того, з якого насправді завжди хотіла. І я почала писати великі романи. Ні, авжеж, я писала і до цього, роман «Вавилон. У новому майбутньому я фотографуватиму метеликів» — це мій перший виданий роман, але не перший написаний. Мої попередні твори були в електронній версії, розміщені в інтернеті, і «Перший сезон», і «Юда 11-та заповідь», але зізнаюсь, каюсь, посипаю голову попелом: вони були написані російською мовою. Тому з початком повномасштабної я видалила їх звідусіль і стала перекладати і редагувати, авжеж. Але «Вавилон» був у пріоритеті. Після «Вавилону» пріоритетним став новий роман із назвою «А шоб ти здох». Коли я надсилала рукопис своєму видавцю, я думала, що він скаже замінити назву, бо вона дуже провокаційна, а він відповів, що це тост його мами з 22-го року. Власне, роман «А шоб ти здох» — це роман, де на першій сторінці хуйло здохло і потрапило в пекло, і всі подальші події розвиваються в Потойбіччі. Але ця велика історія ще тільки готується до публікації, над нею працює видавництво, зараз вона на етапі коректури. А я тиждень тому приїхала із презентації українського роману про українську подорож в Розстріляне відродження. «Вавилон» ж бо саме про це.

Чи допомагає вам сценарний досвід зараз, коли ви пишете романи? Можливо, є якісь навички, які ви свідомо перенесли зі сценаристики у прозу — роботу з діалогами, темпом, персонажами чи побудовою сюжету? 

— Так, авжеж. Я взагалі переконана, що не можна бути хорошим письменником без начитанності, знань психології і (от тут відповідь на Ваше питання) без знань драматургії. Усе, що я робила протягом усієї своєї кар'єри, усі люди, яких я зустрічала, усі знання, які одержувала, вели мене в цю точку сьогодення.