Інтерв'ю з Лілією Кухарець

────── ✦ ──────

«Головне в житті - любити себе всяким, і знайти того, хто полюбить тебе всяким не менше»

Лілія Кухарець — письменниця, яка поєднує в своїй творчості постапокаліпсис, гумор, любов та розмову про важливе. Свій творчий шлях починала з поезії, згодом перейшла до великої прози. Авторка творів «Звичайна» та «Інакша» — історії про пошук себе, розуміння, право відрізнятись від інших та про щиру любов, яка не вимагає від тебе змінюватись та ставати «правильним».

Що означає бути звичайною — і чи справді це щось погане? У дилогії «Звичайна» та «Інакша» постапокаліптичний світ стає тлом для дуже знайомої багатьом історії: пошуку свого місця, спроби зрозуміти себе та бажання вийти за межі того, що суспільство вважає нормою.

Сьогодні DARK запрошує вас дізнатись про те, звідки народилась Лета, про її самопошук себе, котрий відгукнеться кожному та чому це актуально навіть в постапокаліптичному світі. Чому для письменниці гумор — невід'ємна частина стилю письма та якими мають бути здорові стосунки між героями. А ще — про головну думку дилогії: чи обов'язково ставати кимось особливим, щоб нарешті полюбити себе?

Книги Лілії Кухарець можна придбати за посиланням у шапці профілю в її Інстаграмі. 

Instagram: time4ice

────── ✦ ──────

ІНТЕРВ'Ю

У вашому творі «Звичайна» головна героїня Лета починає історію як «звичайна» дівчина, яка не знаходить свого місця у світі. Чи її пошук себе перегукується з вашим власним досвідом?

— Певно, пошук Лети перегукнеться з досвідом будь-кого, хто ставив собі питання «ким я хочу стати коли виросту?» Я ставила. У 15, у 18, у 25. Ніби маєш хобі, професію, ніби життя дає тобі багато всього класного, але якийсь шматочок пазлу згубився. І поки отой останній шматочок не знайдеться, все не так, все не те. Читачки також писали мені, що бачать у Леті себе і своє прагнення «стати кимось особливим». Отже, це доволі поширена проблема? запит? серед молоді.

Чому Вам було важливо розповісти історію про самопошук саме через постапокаліптичний світ, а не через реалістичний сюжет?

—Не буду прикидатися, що так і було і це мій геніальний задум. Насправді постап було обрано через мою палку любов до жанру. А пошук Летою себе органічно вписався у її трохи впертий бунтівний характер. Тобто ці речі існували собі в мене в голові окремо, а потім р-раз і обʼєдналися. Несподівано. Якщо ж шукати філософські підтексти, то і вони тут є. Це доволі символічно. Одна з тез книги: люди завжди лишаються людьми в хороших і поганих проявах. Власне, навіть перевернутий догори дригом світ не здатен змінити наше вічне прагнення знайти своє місце.

Образ Лети мав якийсь прототип чи якось виник сам по собі? Чи Ви одразу відчували яка вона буде?

— Лета не мала прототипу. Мені важливо було зробити її звичайною зовнішньо: середні зріст та статура, русяве середньої довжини волосся. А характер... Тут звичайною лишити її не вдалося. Вперта, іронічна, подекуди груба, але така, що не вміє довго сердитися. Самокритична, але знає собі ціну. Її образ народжувався сам собою, зітканий з фраз, якими це дівча говорить, її звички закочувати очі і любові до красивих чоловіків. Звісно, я багато пригадувала себе у віці 19-20 років, коли писала Лету. Що я відчувала, коли не розібралася і випила одним махом пів чашки рому. Як не могла ходити тоді рівно і світ навколо танцював. Як я попхалася бездумно гуляти нічним Києвом, і забула думати про безпеку. Про кохання, що народжується, базуючись на вроді хлопця, і переростає в абсолютно прекрасні стосунки. Тобто Лета не я, але в неї дуже багато мого досвіду. Вибачай, Лето.

У «Звичайній» суспільство фактично визначає для людини її призначення. Чи можна сприймати цей світ як метафору реального тиску — очікувань батьків, суспільства, професії, уявлень про «правильне» життя?

— Не зовсім. Я б назвала це звичайним суспільством, зі своїми правилами, які всі розуміють, які всім зручні. А тобі — ні. Сова серед жайворонків. Любителька мʼяса серед поціновувачів солодкого. Та, хто єдина пʼє вранці чай замість кави. Тобто суспільство не вирок, воно цілком прийнятне і гарно функціонує. Але воно не дає тобі поглянути на всі можливі варіанти, ті, що існують за його межами. І тому ти почуваєшся не у своїй тарілці. Тобто це не метафора тиску. Це метафора бажання обрати щось відмінне від запропонованого і прийнятного.

У другій частині Лета вже не просто намагається вижити — вона має прийняти себе «інакшою». Чи змінилося Ваше власне ставлення до героїні під час роботи над продовженням?

— Я полюбила її ще більше. І стала більше прохати в неї пробачення.Насправді концепцію дилогії я вигадала одразу: перша частина — це ок бути звичайною. Друга частина — це ок відрізнятися. Тобто в другій книзі я дозволяю Леті бути неправильною героїнею. Злитися, ненавидіти, влаштувати істерику, не бажати гратися в дружбу, сперечатися з усталеними нормами. І Лета робить класну річ - окрім прийняти себе новою, вона змушує зробити це й інших.

Стосунки Лети й Саюліса багато читачів називають однією з найсильніших сторін дилогії. Що для вас означає здорова романтична взаємодія між героями?

— О, це (відставляє уявну чашку з чаєм, зблискує оком з непідробним ентузіазмом). По-перше, говорити, говорити, говорити. Не носити все в собі з книги в книгу, а запитувати, висловлювати невдоволення, не соромитися підтримати одне одного. Лета не боялася сварити Саюліса — і тому непорозуміння вдалося уникнути. У той же час Саюліс боявся проявити надмірну турботу — і ледь за це не поплатився. По-друге, давати волю партнеру. Не «я зруйную заради тебе світ», а «якщо ти не проти, я зруйную. якщо проти — не буду». По-третє, не засуджувати за минуле і приймати його так само, як і теперішнє. Ну і нарешті, активна згода. У нас тут і сексуально-просвітницька тема, на секундочку. Бо здорові стосунки мають лишатися такими і в ліжку.