Інтерв'ю з Юрієм Цоруліком

────── ✦ ──────

«Тексти дають емоцію — а це головне»: Юрій Цорулік про темну літературу, страх і трансформацію письменника

Український книжковий ринок довго обходився без власного темного крила. Детектив, трилер, горор, містика — жанри, які на Заході формують цілі індустрії й імена рівня Стівена Кінга, Дена Брауна чи Кріса Картера, — в українській літературі досі радше виняток, ніж повноцінна традиція.

Ситуація поступово змінюється — і одне з тих імен, які цю зміну формують — Юрій Цорулік. Автор, що працює на стику психологічного трилера, наукової фантастики, містики та горору, не обмежується одним жанром — він поєднує їх у текстах, де медична матчастина сусідить з окультизмом, а психологічна травма — з чорним епічним фентезі.

Сьогодні наша команда з радістю представляє вам інтерв'ю з паном Юрієм, у якому він розповів про свою творчу лабораторію, про місце темної літератури на українському книжковому ринку та про те, чого їй, на його думку, сьогодні бракує; про плани на найближче майбутнє, зокрема нову авторську збірку та амбітну трилогію про Алісу Корснєву; а також про особисте — страхи та філософію, яку він вкладає у фінал кожної своєї історії. Приємного читання!

────── ✦ ──────

ІНТЕРВ'Ю

Ваші тексти працюють із горором, містикою, трилером, фантастикою — тобто з тим, що виходить за межі звичної реальності. Що особисто вас привело саме до темної літератури?

Можливо, любов до таких авторів як Стівен Кінг, Едгар По, Роберт Говард, тощо. Цікавість магічною літературою поступово трансформувалась із фантастичної та фентезійної до більш темної.

Чого, на вашу думку, сучасний читач насправді боїться найбільше? І чи змінилося ваше власне розуміння страху за останні роки, через досвід написання подібного?

Як на мене, читач боїться всього того, у що вірить. Тому я намагаюсь описувати все страшне (і не дуже) так, щоб це виглядало реалістично, аби в це можливо було повірити при читанні. Щодо мого розуміння страху, складно сказати. Скоріш за все, змінилось, але як та куди, не скажу, бо не замислювався про це. Але мені дуже подобається писати жахастики останнім часом.

Яким був ваш шлях до того, щоб одного дня самому сісти й почати писати? Що або хто свого часу підштовхнув вас до цього?

Шкільний максималізм, мабуть. То був десь 2000 рік, останні класи. Тоді було дуже багато «Гаррі Поттера», він був у кожному журналі, газеті, новинах, про Джоан К. Роулінг говорили всі. Я був обурений цим і сказав собі: «Таке може написати кожен». Саме тоді я почав писати, і почав саме з фентезі

А пам'ятаєте свою першу історію — про що вона була і яким ви самі були автором на той момент?

Це було щось про «великих», наче обраних долею героїв, які просто йдуть від пункту А до пункту Б. Сюжету там було стільки ж, скільки в якійсь грі, де треба виконувати квести, прокачуючи персонажа.

Що з того юнацького підходу до письма ви зберегли, а від чого з часом довелося відмовитися?

Зберіг діалоги — тобто їхню наявність та здебільшого намагання робити їх робочими й доречними. Не можна, щоб бандюга розмовляв як лорд, або селянин — як пихатий принц. А відмовився? Не знаю, можливо, краще сказати, що я трансформував усе інше в процесі роботи й набуття письменницького досвіду

Ви сказали, що багато чого трансформувалося саме завдяки досвіду письма. А чи був у вас момент або конкретний текст, після якого ви раптом відчули, що тепер дійсно є зміни у письмі і ці зміни на краще? Що це був за момент і що саме у вашому підході змінилося?

Так. Це той момент, коли був створений «Нечестивий союз». Це був час, котрі я писав зі своїм другом, співавтором Олегом. На жаль, він загинув у ДТП у 2011 році. Але ці тексти (бо це цикл романів) живуть і досі, і саме в такому вигляді, як ми з ним тоді все вигадали: темне, епічне фентезі з чорним гумором та антигероями (напівдемон та некромант — тому підтвердженням). Змінилося те, що з того моменту з'явилася деталізація, проробка всесвіту та елементи, які показували, що тут немає простого "він зробив це, тому що". А якщо й є, то це або дрібниця, або колись буде пояснено

А що саме у «Нечестивому союзі» залишилося незмінним від того задуму 2011 року? Чи є там щось, що ви сьогодні вже могли б написати зовсім інакше, але принципово не змінюєте?

Персонажі та гумор. Саме він залишається таким самим, бо без цього «НС» не є собою. Тобто, без цього це вже щось на кшталт чистого епічного фентезі зі світлими, виключно добрими персонажами.

«Нечестивий союз» існує як дилогія. Коли ви задумували історію, ви одразу бачили її як два томи, чи поділ на частини стався пізніше — і чому саме там пройшла межа?

Ні. Поділ матеріалу на 2 томи стався потім, і то, це дилогія лише написана. Чернеток та проговореного матеріалу набагато більше. А поділити вирішили там, де кінець «Світанок Темряви», банально просто: треба будо пояснити, як це в Таміки стало стільки нових здібностей? Ось і вирішили доробити становлення лицарем смерті. Дописував це я вже сам.

Знаю, що ви активно перекладаєте. Що почуваєте, перекладаючи власний текст — це більше схоже на редагування, нове написання, чи на зустріч із собою колишнім?

Це щось між редагуванням та новим написанням: інколи українською міняється фон сцени. Це цікаво, виявляється, український код мови більш позитивний та емоційно заряджений жадою до долання проблем, аніж російський, практично протилежний.

Чи траплялося, що під час автоперекладу ви змінювали не лише мову, а й суть якогось моменту — бо українською він раптом «зазвучав» інакше?