Інтерв'ю з Євою Роман

────── ✦ ──────

DARK представляє нове інтерв'ю з письменницею Євою Роман — авторкою психологічних трилерів, які не просто тримають у напрузі, а змушують зазирнути в найтемніші куточки людської свідомості.

Єва Роман — українська письменниця, авторка психологічних трилерів і драм, у центрі яких — людська психіка, травми, моральний вибір та внутрішні демони. Її цикл «Красуня й чудовиська» досліджує непрості теми психічних розладів, співзалежності, наслідків насильства та психологічних травм, пропонуючи читачеві не лише гостросюжетну історію, а й глибокий психологічний аналіз персонажів.

У своїх книгах Єва Роман поєднує напружений сюжет, сильні емоції та реалістичність, доводячи, що найстрашніші чудовиська часто живуть не зовні, а всередині людини. Її історії не бояться складних тем, чесних емоцій і незручних запитань, залишаючи після себе простір для роздумів ще довго після останньої сторінки.

Книги Єви Роман можна придбати в друкованому вигляді через її Інстаграм: eva_roman_26

────── ✦ ──────

ІНТЕРВ'Ю

Якби вам довелося описати свою творчість людині, яка ніколи не читала психологічних трилерів, що б ви сказали, аби зацікавити її буквально за хвилину?

Всі мої герої мають діагноз, тобто психічний розлад того чи іншого ступеня тяжкості. І можливо навела б слоган до свого циклу «Красуня й чудовиська»: трилер – це коли людина рятується від небезпеки. Та не завжди небезпека – це монстри і маніяки. Найстрашніші чудовиська ховаються всередині нас.

Для тих, хто тільки знайомиться з вашою персоною: хто така Єва Роман поза сторінками книг? Якою людиною ви є у звичайному житті?

Досить замкнута. У мене мало друзів, практично немає подруг, і це з дитинства. Раніше в нас була досить велика родина, але зараз я живу вдвох із донькою і мене це цілком влаштовує. Я охоче спілкуюся з колегами і легко знайомлюся. Дехто може вважати мене легковажною, але насправді мені краще на самоті або з перевіреними близькими. Таких одиниці.

Якби у вас була можливість на один день стати читачем власних книг, яку з них ви відкрили б першою і чому саме її?

Я б відкрила третю ще не надруковану частину «Кричи, якщо хочеш. Голос розуму». Тому що там є все, що треба для якісної сучасної прози: стиль, персонажі, неочікуваний сюжет і вражаючий фінал, достатньо тригерів і драми. Ну і гарячі сцени 18+. Але на першому місці саме авторський стиль і не банальні герої.

Психологічний трилер — жанр непростий і доволі сміливий. Чому саме він став вашим способом розповідати історії?

Інтуїтивно. Я була впевнена, що написала жіночий роман, коли вперше показувала свій рукопис критикам і рецензистам. Просто мені хотілось максимально щиро показати емоції й переживання дівчини після певних подій. А мені неочікувано сказали: це кримінал, драма, трилер 18+.

Ваші романи підіймають непрості теми — психологічні травми, залежності, сімейні конфлікти, моральний вибір. Наскільки складно емоційно працювати з такими сюжетами? Чи доводиться після написання «відновлюватися»?

Навпаки. Я відновлююся коли пишу. Мені близькі ці теми, я щиро переживаю за жінок і їхню долю, бачу і чую багато історій також в еміграції. Це все часто настільки болісно, що мовчати неможливо. Мої книги це не автофікшн. Але натхненні реальними подіями та людьми поруч. Я дуже мало вигадую. Просто придивляюся і намагаюся зрозуміти, чому це сталося, чому саме так і що було до того. Що буде потім чи могло б бути. Відновлюватися доводиться часом від інших речей, але не від написання книг.

Читаючи анотації до ваших книг, складається враження, що головний антагоніст у них — не завжди людина, а інколи страх, провина чи власні спогади. Чи погоджуєтеся ви з таким поглядом?

Хммм. Гарне питання. А чи є в моїх книгах взагалі протагоністи? Вони всі можуть бути з будь-якого боку, темного, чи світлого, це реальні люди з сумнівами і помилками. І якщо так, то мабуть антагоністами дійсно можуть бути власні темні сторони. Хоча у мене не тільки психологізм і трилери, я маю невеличку фентезійну повість. І там більш розважальний сенс, без глибоких розтинів і копирсань, хто є хто. Вона доступна лише в електронному форматі.

Якби вам потрібно було обрати одну сцену з «Давай будемо мовчати» або «Кричи, якщо хочеш», яка найкраще передає атмосферу всієї книги, але без спойлерів, яку б ви назвали?

Без спойлерів складно, але в ДБМ це була б сцена здається у 8 розділі, вечеря в ресторані на 17 поверсі, де вона мріє скинути його вниз і спостерігати, як розтікаються мізки по асфальту. А в Кричи це був би перший розділ, розмова у потязі, де реальний час переплітається зі спогадами.

Яке запитання про ваші книги вам ще жодного разу не поставили, хоча ви дуже хотіли б на нього відповісти?