Інтерв'ю з Іриною Кацімон

────── ✦ ──────

DARK представляє вашій увазі нове інтерв'ю — цього разу з Іриною Кацімон.

Ірина Кацімон — авторка фентезійно-антиутопічної трилогії «Мрії», до якої входять «Мрії з піску», «Мрії забутих королівств» та фінальна частина «Приречення на мрії». Її історія — це приклад незалежного шляху в сучасній літературі, де творчість поступово виростає у власну систему.

Ірина працює у форматі комерційного самвидаву, самостійно вибудовуючи повний цикл створення книг — від ідеї до друку й співпраці з книгарнями. Вона створює внутрішні ілюстрації до своїх видань, а також розвиває візуальну частину проєкту разом із українськими художниками, зокрема у роботі над обкладинками. Окреме місце у її творчому світі займає мерч, який вона також розробляє сама, розширюючи всесвіт «Мрій» за межі сторінок.

У цьому інтерв'ю ми говоримо про шлях самвидаву, емоційну ціну творчості, народження персонажів і світів, що інколи починають жити самі по собі.

Придбати книги Ірини Кацімон, в друкованому і електронному вигляді, можна за посиланням у її Інстаграмі.

Instagram: irynakatsimon
Telegram канал: Чернетка Ірини Кацімон

────── ✦ ──────

ІНТЕРВ'Ю

Розкажіть трохи про себе для тих, хто знайомиться з вами вперше.

— Мене звати Ірина Кацімон, я авторка фентезійно-антиутопічної трилогії «Мрії». Перша частина — «Мрії з піску», друга — «Мрії забутих королівств», третя — «Приречення на мрії». Нещодавно було анонсовано передзамовлення на третю частину. Я видаю книги самостійно у форматі самвидаву, але прагну бути як маленьке видавництво. Тобто я не роблю все фактично сама: у мене є команда людей, які допомагають мені у створенні та виданні книг.

Також я малюю внутрішні ілюстрації до книг сама, але нещодавно почала співпрацювати з крутою українською авторкою «Артмалон» на створення обкладинок. До книг у мене є мерч, який я теж малюю. А ще у мене шість котів, і я люблю всім казати, що живу у лісі».

Робота, яку ви проробили, справді вражає. Мені цікаво, як ви прийшли до самвидаву: чому обрали саме цей шлях і чи розглядали співпрацю з видавництвами? З якими труднощами вам довелося зіткнутися на початку?

— Я вигадала для себе таке визначення, як «комерційний самвидав» — коли це повний цикл із наймом професійної команди: редактура, коректура, верстка, дизайн, друк не надто малих тиражів, співпраця з книгарнями. І я вирішила називати це саме так, щоб відрізняти від інших форматів самвидаву, де тиражі менші й фінансові вкладення теж менші, хоча все одно значні.

Саме такий комерційний самвидав, який в Україні поки не дуже поширений, я можу порівняти з відкриттям власного бізнесу. Це майже як створити власне видавництво, тільки в певному сенсі навіть складніше, бо ти працюєш із меншою кількістю книжок, і через це все важче менеджерити так, щоб система взагалі функціонувала. Але я дуже сподіваюся, що колись такий формат самвидаву в нас стане чимось абсолютно нормальним і прийнятним. За кордоном це поширене явище, наприклад Брендон Сандерсон має власне видавництво. І я хочу прагнути саме до такого рівня — щоб книги, які я видаю, сприймалися як книги, видані мною як окремим видавничим брендом.

Від самого початку я розуміла, що хочу створити щось своє — щось, що стане моїм бізнесом. Я хотіла ризикнути. І, чесно кажучи, все починалося на чистому ентузіазмі й, можливо, трохи наївності. Бо на старті неможливо уникнути помилок.

Найважчим для мене виявився вибір людей, із якими працювати, адже це те, за що ти не можеш відповідати безпосередньо. Потрібен досвід, щоб зрозуміти, чи людина тобі підходить. Наприклад, найкритичніше — знайти хорошого редактора. Моя дебютна книга була дуже погано відредагована, хоча я заплатила за це великі гроші. Але з кожним новим друком ти вже краще розумієш, які етапи справді критично важливі, де потрібно додатково перевірити текст, де найняти ще одну людину, а що можна зробити краще. І я розумію, що на мені лежить більша відповідальність. Бо якщо подібні помилки трапляються у видавництва — це помітять і забудуть. А якщо таке стається в самвидаві, то люди часто реагують: «А, це самвидав. Я більше ніколи такого не читатиму».

Тобто зараз, коли в Україні тільки починає з'являтися такий формат, як комерційний самвидав, який уже може виходити на полиці мережевих книгарень, дуже важливо робити якомога менше факапів. Бо це впливає на ставлення до всієї індустрії загалом. Зараз я співпрацюю з Книгарня «Є» та BookChef.

Щодо співпраці з видавництвами — насправді я не розглядала цей варіант. Хоча були моменти, коли мені пропонували співпрацю. І особливо в ті періоди, коли ставало важко, коли опускалися руки й виникало питання: «Навіщо я вкладаю стільки сил? І який у цьому сенс?» — І саме в такі моменти ці пропозиції заманювали мене спробувати. Спочатку мені просто писали, а потім після подій до мене підходили люди з візитівками, коли мої книги вже були видані й я про них розповідала. Я пам'ятаю, як носила одну з тих візитівок у сумці й дивилася на неї в моменти, коли хотілося все кинути. І думала: а навіщо я так стараюся, якщо можна піти іншим шляхом і хоча б частину відповідальності перекласти на чиїсь плечі? Хоча, можливо, я просто занадто сильно все це прокручую в голові. Бо я знаю власників видавництв, які переживають за свої книги так само, як я за свої. Тож справа не лише в тому, що я авторка.