Інтерв'ю з Кейт Лайвен

────── ✦ ──────

DARK представляє вашій увазі нове інтерв'ю — цього разу з авторкою Кейт Лайвен.

Кейт Лайвен — письменниця, яка працює в жанрах романтичної прози та ромкому, створюючи історії для відпочинку, втечі від реальності та щирих емоцій.

У її текстах важливу роль відіграють атмосфера місця, slow burn-стосунки та герої, які поступово відкриваються читачеві.

Сьогодні ми поговорили з Кейт про початок її творчого шляху, улюблені тропи, натхнення та мрії.

Книги Кейт Лайвен можна придбати в електронному вигляді за посиланням закріпленим у шапці її профілю в Інстаграм.

Instagram: kate_laven

────── ✦ ──────

ІНТЕРВ'Ю

Як і з чого почався ваш шлях у письмі? Пам'ятаєте момент, коли зрозуміли, що хочете писати книги?

— Це було давно. І якщо твір, написаний у 10 класі, який мої однокласники залишилися слухати навіть на перерві, рахується, то все почалося звідти. Я завжди любила літературу і любила писати різні оповідання.
А якщо говорити про серйозне рішення, то це був початок 2025 року. У мене в голові було так багато різних думок, що їх потрібно було терміново кудись подіти. І тепер вони втілюються в моїх книгах.

Чому ви обрали романтичну прозу та ромком як основний жанр? Що вас у них найбільше приваблює?

— Ромкоми мені подобаються тим, що я можу подарувати читачам відпочинок. Ці книги, по факту, створюються для того, щоб людина не думала про порятунок світу, а читала про те, як з когось злітають труси, а хтось у цей момент закохується, хаха.
Я сама, коли читаю щось «важке», потім хочу поринути в легкий, ненавантажений світ. Тому цей жанр мені близький.

У «Моє зоряне небо» фігурує троп «бос і підлегла». Що для вас важливо показати в таких стосунках?

— Хм... у моєму випадку це історія не просто про службовий роман, а про владу кожного з них, межі й поступове вирівнювання позицій. Це трохи важко пояснити без спойлерів.

«Персиковий ретрит» — це slow burn, enemies to lovers, затишна атмосфера маленького містечка. Що надихнуло вас на таку історію?

— Тут буде простіше. Це все тягнеться з дитинства і юності. Усі свої канікули я проводила в селі. Я, в принципі, дуже люблю маленькі, автентичні села й міста. Тому, здається, ця історія сиділа в моїй голові все життя.

Хто із героїв ваших книг був для вас найважчим у написанні і чому?

— Мабуть, це був Ел. Все-таки писати почуття чоловіка, будучи жінкою, для мене непросто. Тут не використаєш власний досвід, не зможеш відчути, правильно написав чи ні. Я постійно боялася перегнути.
Хоча він у мене такий green flag, але навіть у цьому випадку потрібно вміти тримати баланс і трохи розгойдувати атмосферу.

Наскільки для вас важлива атмосфера місця, в якому живуть герої?

— У моєму випадку локація слугує емоційним фоном, тому вона дуже важлива. Вона — як один із персонажів. Це той випадок, коли місце слугує додатковим моментом для відпочинку читача. Недаремно я написала в описі — «втеча від реальності». Це актуально і для Еліота, і для кожного мого читача.

Як виглядає ваш творчий процес? Ви плануєте сюжет наперед чи дозволяєте героям вести вас?

— Взагалі спочатку обидві книги були суцільною писаниною, але розділеною на частини. І перша частина, яка згодом стала книгою «Персиковий ретрит», була написана за планом — я продумувала кожен розділ, а потім усе розписувала.
А «Моє зоряне небо» я писала на відчуттях: просто почала, і все, що приходило в голову, слово за словом лягало на папір. Тобто в другій частині мене вели герої, а в першій — я їх.

Чи є у ваших книгах щось з особистого досвіду, чи всі історії — вигадка?

— У кожній книзі завжди є хоч один діалог, сцена чи фраза, яка відбувалася в моєму житті. Можливо, вона змінена або інакше обіграна, але особистого в моїх книгах доволі багато — більше, ніж читач може уявити.