Інтерв'ю з Катериною Червоною

DARK представляє вашій увазі чергове інтерв’ю — цього разу з молодою та амбітною авторкою Катериною Червоною. 

Катерина Червона — письменниця, що вміло поєднує ніжність поезії з пристрастю прози. Вона є авторкою численних віршів, а також динамічного любовного роману «На хвилях драйву». Її творчість живе на сторінках Wattpad, де читач може знайти щирість, емоції та рядки, які відгукуються з першого прочитання.

 ────── ✦ ──────

ІНТЕРВ'Ю

Розкажіть, будь ласка, як усе почалося. Коли Ви вперше зрозуміли, що хочете почати писати?

— Я почала писати в одинадцять років. І це була історія не типу «я йшла до цього роками», а абсолютний збіг обставин. Як зараз пам'ятаю, вчителька із зарубіжної літератури задала нам написати в класі вірш, який повинен складатися з чотирьох рядків. Я написала, і коли принесла перевірити вчительці, вона звинуватила мене в тому, що я списала з інтернету. Досить швидко я довела, що писала сама, адже на той час до школи я не носила сенсорний телефон, тому й можливості такої не було. У мені тоді вирувало багато емоцій — від нерозуміння до якогось захвату. Я вперше зробила щось, що було захмарним для інших.

Тих же вихідних я поїхала до бабусі й сказала їй: «Я пишу вірші!». Попросила задати мені будь-яку тему — я напишу. І написала. Можна вважати, що це був мій перший вірш про війну. Згодом я створила свій перший прозовий твір у зошиті — сторінок на тридцять. Це була перша моя праця, не пов'язана з поезією, але теж про війну. Твір був про хлопчика Славка, у якого батько пішов на фронт. Мабуть, саме тоді я усвідомила, що це те, чим я буду жити. Я вже не дуже пам'ятаю свої тодішні почуття, бо це було майже половину мого життя тому, але пам'ятаю, що це викликало захват.

Чи є у Вас ритуал перед тим, як сісти писати?

— Я — людина хаосу. Завжди непередбачувана. Тому ритуалів як таких не маю. Є лише один незмінний — музика. Я завжди пишу під музику. Мені потрібна повна концентрація на своєму світі, і музика допомагає мені в цьому. Вона тримає мене в глибині думок і не дозволяє відірватися від моменту, у який я потрапила. Вона — мій орієнтир і концентратор.

Що для Вас складніше — почати історію чи завершити її?

— Мабуть, почати. Для мене початки — це шлях у туман. Я ще не знаю, куди йти і яким методом. Це завжди спроба зрозуміти «як дме вітер». Навіть герої здаються мені чужими, хоча я вже і сюжет, і характери в голові перекрутила в усі боки по триста разів. На папері все інакше. Герої — незнайомі люди, з якими я знайомлюся вже під час написання.

Я ніколи достеменно не знаю, що саме напишу. Бачу загальну картину, але окремі пазли з'являються лише в процесі. І саме на початку важко підібрати потрібний елемент. А закінчувати простіше. Це пройдений етап, пережитий момент і відчуття завершеності. Бо я завжди готова до чогось нового.

Я вже встигла познайомитися з Вашою книгою «На хвилях драйву». Скажіть, будь ласка, чи довго працювали над цією історією і чи виникали труднощі під час написання?

— Загалом НХД — вже звична мені абревіатура, навіть ближча за повну назву, — була створена передусім як перепочинок для мене. Я тоді писала свою першу книгу, і вона йшла дуже складно, тому вирішила перепочити та написати короткий роман, у якому події розгортатимуться швидко і динамічно, як я люблю. І так і сталося. Я написала фактично за два-три місяці. Це було літо, і атмосфера книги така ж — курортна.

З труднощів... їх не було. Єдине — я тоді ні спала, ні їла, ні читала. Просто писала, захоплена зненацька натхненням. Я мліла, коли герої буквально витягували з мене найкращі моменти для себе. Довго не могла відійти від них навіть після завершення історії.

Як Ви ставитеся до критики — вона ранить чи мотивує?

— Як людині, що важко сприймає будь-яку критику у свою сторону, вона часто стає палкою в колесо. Але з іншого боку — я ненавиджу, коли мені хочуть вгодити. Я люблю щирі відгуки, звісно, як і всі письменники. Але розумію, що без критики немає розвитку.

Можна все життя простояти на одному рівні, досить посередньому, отримуючи лише «схвальні відгуки». Це не дає мені росту як авторці. Тому я завжди наголошую: якщо комусь не подобається моя історія, нехай це буде конструктивна критика, а не «пускання пилу в очі». Так я зможу побачити свої слабкі місця й зробити їх сильними. Всі свої емоції я відкидаю на користь власного зростання.

Яке почуття Ви найчастіше вкладаєте у свої тексти?

— Це дуже влучне запитання. Я часто у тексті зосереджена саме на почуттях героїв. Мені про це часто пишуть, а я себе картаю, що ці описи переважають над усіма іншими. Я банально забуваю описувати краєвиди чи місця, надаючи перевагу емоціям і відчуттям.

Напевно, найчастіше я вкладаю у свої тексти почуття любові, страху й пристрасті. Мої герої постійно борються зі своїми демонами, проте кожен із них уміє любити, навіть якщо ще не знає цього.