5

– Таж рептилоїдів перебили давним-давно, хіба ні? Он навіть у нашому кар’єрі кістки відкопали. А літаків у нас після війни з німцями не бачили, а той, що є, пожежний, на ньому мій брат літає, – безапеляційно відкинула можливу дискусію продавчиня. – Водопровід є лише у мріях, а вишка та стара зв’язок ледве передає, куди їй ще віруси якісь? Та й навіщо нас знищувати, якщо ми самі охоче здохнемо десь у капкані. Так, Борисе?!

Пес стрепенувся від несподіваного крику господині, ковзнув лапами по плитці, ловлячи рівновагу.

– Що там далі? Чи помер хтось зі знайомих після вакцинації? – Продавчиня недобре глянула на Бориса. – Наче не пригадую, але дехто може померти найближчим часом. Так, псяко безсоромна, ти! Куди задивився?

Дивився пес у вікно, за яким ішла дружина Семена у супроводі маленької вертлявої собачки Маньки.

– То ж горбата Марфа того, – нагадав дідок, перервавши ненадовго своє ниття про важке життя чоловіків у жорстокому жіночому світі. – Щеплення вранці зробили, а назавтра відспівували.

Тоня пожвавішала. У статистиці ні про які смерті й близько не йшлося, в Кам’яній Лощині все було дуже гладко, аж прилизано до непристойності.

– Цей випадок вивчали? – поцікавилася вона, відчувши слід.

– А навіщо? – здивувалася продавчиня і шикнула на когось, хто поліз до ще не розпакованих ящиків із печивом, що стояли на краю прилавка. – П’ять людей бачили, як Марфу прибило зламаною сосною. Всім наука буде, не треба в бурю по журавлину ходити!

– Усі ходять! – обурилася молодиця, що поглядала на касу і явно хотіла заплатити за вибраний товар, але ніяк не наважувалася перервати дискусію повсякденним проханням.

– Але не в її роки і не на милицях! – відрубала продавчиня. – Ще що тут? – переглянула анкету. – Наслідки. Ну, список довгий, майже кожному воно відгукнулося.

– Ось! – Та сама молодиця зірвала з голови пухову хустку і продемонструвала безволосе місце на скроні. – І ось! – широко відкрила рота, показуючи дірку на місці нижнього переднього зуба.

Нігті в неї були поламані, а кісточки пальців розпухлі.

– Випадає волосся і зуби? – злякалася Тоня.

Про це не попереджав жоден лікар. Про зуби точно.

– Випадає, якщо сказати матері, що її дочка і до тридцяти не доживе, помре незабаром після щеплення, – зловтішно пояснив дідок. Він встиг набрати цілий оберемок хліба, але й не думав іти – з азартом влився в дискусію.

Двері відчинилися, впускаючи дружину Семена. Собачка залишилася зовні, й це неабияк розчарувало Бориса.

– Все випадає і випадатиме, якщо я ще раз щось таке почую про моїх дітей! – відразу заявила жінка, хоча чути всю розмову вона не могла. – Повторити?

«А скільки їй років? Має тридцятирічну доньку? Ні, не може бути. Це якась плутанина», – здивувалася Тоня.

– А на тебе, Манько, я скаргу написала і писатиму, поки сил вистачить! – визвірилася молодиця, кинула товар на прилавок і вибігла надвір.

– Значить, недовго, – незворушно сказала дружина Семена. – Ковбасу привезли?

Тоня аж підскочила. Які ж ці чоловіки егоїсти! Люб’язний дбайливий Семен назвав собаку ім’ям дружини, і всіх усе влаштовує! У кутку старий ніяк не відстане від злих феміністок, лає їх як уміє, але насправді тут до рівноправності та взаємної поваги як до Місяця пішки.

– Гаразд, давайте ще про побічні ефекти, і все, бо мені працювати треба, – зглянулася і над Тонею, і над відвідувачами продавчиня. – За себе не скажу, я після щеплення тиждень картоплю сортувала, не до побічних було, а ось чоловік мій… О-о-о, ледаха, худобина невдячна, герой-коханець недороблений! Що дивишся, паразите?! – Заодно дісталося і Борису. – Куди вилупився? Людей би посоромився, безсовісний!

Дивився пес на дружину Семена – точніше, на сосиски, які вона дістала з холодильника в режимі самообслуговування і несла на ваги.

– Про чоловіка, будь ласка, – нагадала Тоня. – Побічні явища. Чи було щось незвичайне?

– Ой, та куди йому незвичайне, – недбало відмахнулася продавчиня. – Все як у інших. Спочатку температура піднялася до сорока, потім вітальню всю помітив як дурне цуценя, а ввечері з рота смерділо тухлою рибою, бо зі смітника нажерся, недоумок! Ну, шерсть вилізла, це само собою, і кров заграла, як у юності. Повний місяць зійти не встиг, а він уже готовий, псяка, вже за спідницями бігає! То ж Манька йому одразу копняка під зад, а інші раді, ще й підгодовують, розлучниці! А от спина боліла сильно. Не знаю, чи від вакцини, чи чийсь чоловік поліном вгатив, але намучилися ми добре. У плече стріляло десь тиждень, та не біда, у нього на дощ завжди суглоби ломить. О, і зуби оновлюватись почали, хоча кого хочеш запитай, то скаже: ще не сезон. Начебто все, нічого серйозного. Ну, крім того, що додому його, псяку розпусну, ніяк не приманю, щоб замкнути до кінця повні.

– Вибачте, а ми точно про вашого чоловіка говоримо? – промимрила Тоня, як на автоматі збираючи анкети й уникаючи дивитися людям в очі. – Вам не здається, що треба викликати швидку?

«І психбригаду. Комусь. Можливо, мені», – Тоня пошукала поглядом хоч щось адекватне у цьому місці та побачила Бориса. Той підморгнув і повільно облизнувся.