Частина IV

Всі давно розійшлися. Тільки Дарія та Ксенія на довгий час затрималися в аудиторії. Спочатку вони стояли, стояли стільки, що напруга незручності почала нестримно тиснути. Першою сіла Даша. Ксенія стояла з хрещеними руками, та не від агресії, а скоріше від незахищеності. Вперше, такі емоції заставили дівчину відчути незручно саму з собою.

Їх крісла стояли у двох метрах одна від одної. Продовжила колишній діалог Дарина, вона відчувала страх та разом з тим, не боялася що русява не зрозуміє її та осудить.

- Думаю, ти помітила що я самотня. Що у мене немає друзів, що всі реальні люди пліткують та принижують мене. Я не давлю на жалість, це бридко. Просто хочу сказати, що попри весь названий тобою негатив, інтернет – подарував мені віртуальних друзів.
- А в мене забрав. – Різко перебила Ксенія. Її поза досі була закритою. Дівчина ніяк не могла віднайти внутрішній баланс, щоб з’єднати всі контакти дружби з цією чорнявою невідомкою. І ця неочікувана впевненість подруги, стопорила її.
- Розумію. Знаєш, я довгий час не могла знайти підробіток. Всюди я була не надто хорошою, ввічливою, впевненою, розумною, красивою… А тут я випадково знайшла онлайн-вакансію, і частково покриваю необхідні затрати…
- Ти вважаєш, що наша дискусія продовжується? – Відрізала Ксеня, не тратячись на сентименти. В неї була проблема з опануванням емоцій, особливо в ті моменти коли вони заставали її зненацька.

- Так, ємм… ні. Я просто ділюся з тобою і намагаюся почати діалог… - Чорнява розгубилася. Тепер її впевненість зникла, вона відчула себе дурною та наївною, що розраховувала потоваришувати зі старостою.
- Вибач за різкість. Та знаєш, якщо ти хочеш поговорити про це - то я скажу. Знаєш, чому я так ненавиджу інтернет? В особливості зневажаю задротів, наприклад, таких як ти була раніше і тобі подібних? – Ксеня агресивно почала тараторити. Її тіло нахилилося вперед, а руки активно жестикулювали. Сірі очі з вогниками небезпеки метнулися у чорні глибини карих. – Я самотня. Я втратила всіх. Де мої минулі друзі? Де мої родичі. Та, чорт візьми, де моя стара бабця, що постійно читає абсурдні новини у фейсбук?! Скажи Даш, де вони?! А хочеш ще таємницю? В мене колись була подруга. І знаєш як вона заробляла гроші? Кидала свої оголені фото чоловікам. Цее.. – Дівчина дещо розгубилася, ховаючи у підлогу мокрі очі, - так, це її діло. Та це бридко! І знаєш що?! – Вона звела наповнені слізьми очі, що дрібними струмками котилися додолу. – Її немає більше…- Голос знесилено зірвався, Ксенія поникла до колін. Тихо, ледь чутно хапаючи повітря ротом.

Ці стримані схлипи, боляче стиснули серце Даші. Вона підвелася, та продовжувала стояти на місці.
-… одна спланована інтернет-зустріч закінчилася плачевно. – Тихо видушила з себе староста відокремлюючи кожне слово. – І я через свою гордість не вберегла її, не наставила на правильний шлях. Я думала, - схлип, що змішався з заїканням, вдарив об щоки Дарії, - надіялася, що вона зрозуміє все сама. Я така дурна, нікчемна ідіотка, що пустила все по своєму плину…

Ксенія, завжди серйозна та впевнена у собі, ридала як мале дівча, що каялося у створеному злочині, яке не було пов’язане з її виною.

Дарія вже не пам’ятала як підійшла й обіймала одногрупницю, які слова втіхи тоді казала, як лагідно погладжувала по спині русяву подаючи ній серветки.

Минув певний час, поки всі заспокоїлися. Ксеня ділилася травмою свого життя, а Дарія розповіла про всі біди які спіткали її не легку долю. Дівчата довго базікали до тих пір, поки за вікном не заграли рожеві барви сонного сонця.

Попід руки дівчата повільно йшли, покидаючи навчальний заклад. Навколо пахло вологою та димом, а жовті пелюстки осені сипалися додолу.Вони забули про свою дискусію й гомоніли про усе, що спало їм на думку.

Іноді не важливо хто правий, а хто ні. Бо дев’ятку чи шістку, зі своєї сторони, кожен бачить по різному. І як там не було, деколи, важко зрозуміти волю природи, й чому нас спіткають певні радощі чи труднощі. Довгого життя не буде достатньо, щоб розв'язувати дискусію - де праві обоє. Та як би не склалася твоя доля – важливо пам’ятати, що істина завжди несе світло. Світло, що освічує дорогу легкої совісті, на даючи спіткнися на горбистому шляху.

Тож кожна твоя думка, слово чи дія – це вибір, який освітить не тільки твій шлях, а й людей, що йдуть пліч-о-пліч з тобою. Подеколи важливо про це пам’ятати.