Частина II

Минуло близько двох тижнів, навчання кипіло студентським життям. Перші теоретичні, а за ними й практичні захопили молодь з головою. Осінь вабила привітним теплом і нещодавньою волею, яку дарувало літо.

Той день не відрізнявся ніякою особливістю, просто Ксенія прийшла раніше аби повторити практичну в аудиторії, а не в дома, побоюючись що вабляче ліжко візьме верх над наукою. Бубнячи лекцію під носа, вона напружено намагалася, вбити незв’язні речення у сонну голову.

Почали збиратися перші одногрупники, час від часу дівчина, відривалася від зубріння і віталася з товаришами. Звучали банальні, не привабливі балачки тож русява, не звертала на їх увагу. Та за певний час обривок діалогу, привернув слух до пліток.

- …вона якась дивна, тобі не здається? – Тихіше попереднього запитала пересудниця.
- І не кажи, постійно в телефоні щось строчить, і не з ким не спілкується. Оце попалася біла ворона у нашу групу. – Відповідала інша пухка дівчина, руде волосся якої, незграбними кучерями, обвивало округле лице.

« Пфф, ніби самі кращі, з телефона і не витягнеш» - подумки фиркнула Ксенія, і не втримавшись запитала.
- Це ви про кого?
- Та новенька! Дашка! Таке чудо, ні з ким не спілкується, завжди йде додому, не залишається, щоб розважитися…
- Можливо, вона наркоманка? – Запитала, перебиваючи подругу, дрібна, світла як молоко молодиця, її пискляво-солодкий голос бридко, врізався у вуха Ксенії.
- Не верзи дурниці, - суворо обірвала її Ксеня, - те що вона не знайшла, ще з вами спільної мови не означає, що з нею щось не так. Я думаю ній теж важко, 29 нових людей в групі, зі своїми тарганами, а вона самотня, тільки адаптується. Ній потрібно, допомогти здружитися з нами, і побачте - вона нормальна. Не смійте більше про неї такого казати. – Продовжувала, русява серйозним тоном, чудово артикулюючи, цим самим роблячи свою думку пріоритетною, а ледь зсунуті до купки брови, попереджувалт про серйозні наміри відстоювання думки.

Ксенія була відмінницею, завжди брала активну участь у житті університету. Та разом з тим, не бувши нудною заучкою. Навпаки - розумна й разом з тим спілковита, в міру серйозна, і подеколи дурко у колі однодумців - Ксенія у будь-якій, компанії була своєю. А ще вона староста групи, тож її слово тут було законом.

- Ну даа… - знову затягнула писклява, - та якась вона дивна.
- Спочатку здружися з дівчиною, а тільки тоді суди, в іншому разі не підіймайте такої бридкої теми, бо можете мати не приємності за наклеп. – Різко і з притиском, обірвала діалог Ксенія, тим самим даючи зрозуміти – «розмову закінчено».

За мить, в аудиторію увійшла Дарія. Її круглі великі очі, зустрілися з сірими, ледь розкосими очима Ксенії. Їхні погляди, перетнулися буквально на мить. Та здавалося, що ці немов палючі вугільці, зіниці, здатні розгледіти саму душу русявої. Щоки Ксені, почали пашіти, вона і сама не зрозуміла чому, можливо бридкість помислів товаришів викликали сором, перед цим беззахисним дівчам?

Дарія відвела погляд, сіла за свою парту. За декілька хвилин мала початися пара тож чорнява, діставала канцелярію. Вона чула увесь діалог, навіть більше ніж Ксеня. Такі балачки, псують настрій на увесь день, і хоча Даша звикла до такого, та все ж - не приємно. Вона надіялася, що нові одногрупники будуть більше лояльними до неї, або хоча б байдужими, та… Боляче прикусивши ніготь, рятувалася думками : «швидше закінчився цей день, швидше додому до «друзів».

Та вона і гадки не мала, що один з тих інтернет друзів, тільки що судачив про неї. Дівчина звикла ховати власне і невпевнене реальне я - за рішучою онлайн-особистістю, яка ніколи не дасть себе зневажити. Ній було простіше, коли ти не бачиш людини, ніби це бот, нереальна особа, яка намагається тебе зачепити, та вона не фігурує абсолютно ні де. Тому і її слова - пусте місце. Та от реальні люди та реальні слова, ранять немов кинджал, який на довго залишає болючий слід.

Вона знову сковзнула поглядом по старості. Совість ущипнула за те, що навіть імені її не пам'ятає, староста та й все. А вона безкорисно, заступилася за таку боягузку як Даша. Це вперше в житті коли чорнява почула, що неї хтось захистив. Лід почав танути від тепла вдячності. Та за мить, встидливій дівчині в голову прийшла бридка думка, що знову заставила напружитися. «Це все через жалощі». І така гіркота, зашкребла душу, очі наповнилися озерцями сліз.

- Всі, всі, всі – швиденько проголосуйте за мене в місцевому конкурсі краси. Я маю перемогти! – В півтону, зробила оголошення головна красуня групи. Дзвінок вже продзвонив, всі очікували приходу строгого викладача, тож дівчина не могла говорити з бажаною дзвінкістю.Спостережливі очі хорошулі, задоволено пробіглися по товаришах – молодь беззаперечно, почала діставати телефони і переходячи по посиланні, голосувала за кралю.

- Ксеня, а ти? – Незадоволено, протягнула дівчина, підкручуючи на пальці довгий, ідеальний локон. – Ти єдина, хто не дістав телефон. Інтернету немає чи тобі роздати? – Закотивши нафарбовані очі, дівчина, вирішила дорікнути старості.
- Ти повторила практичну? Чи мені потім знову з тобою бігати за викладачем, аби двійку не ставив? –

Незламно та з легким єхидством, запитала Ксенія, нахиливши свою русяву голівку на бік, цим самим, ставлячи на місце королеву конкурсів. Остання, хотіла була огризнутися, та зрозуміла, що краще не зв’язуватися зі старостою, за для свого блага.

Цей інцидент, показав Дарії, що Ксенія заступилася за неї не через жалість, а справедливість. А непохитність і здатність стояти на своєму, ще більше заімпонували, невпевненій у собі скромниці. Тож вдячність взяла вверх, і вона вирішила подякувати добродійці.

Практична закінчилася, всі майже розійшлися. Ксенію затримав викладач і Даша, вирішила скористатися миттю аби подякувати дівчині. Старенький чоловічок, поправивши окуляри на носі, тихенько почовгав з аудиторії. Чорнява все ще сумнівалася чи варто починати говорити, вона ж навіть імені її не запам’ятала.