Розділ 7

Сніжка та Іванка йшли в парк, в якому перша мала зустрітися з Невідомим. 

- І для чого ми йдемо на півгодини раніше? - вкотре запитала Іванка.

- Щоб ти встигла сховатися десь поруч. Місце для зустрічі дуже навіть безлюдне, а ти ж так хвилювалась, що це може бути вбивця. Так що ти десь поруч заховаєшся, будеш спостерігати. 

Вони зупинись в дальній частині парку. Людей тут не було, дорога теж не найкраща - вся в ямах і вибоїнах, була лише одна-єдина лавочка.Тут вони і мали зустрітися.

- Ну і де ж я, по-твоєму, маю заховатись? Дерева тут хоч і є, але всі з тонкими стовбурами, мене буде видно, якщо я за ними стану. Тільки он там якесь одне, але воно далекувато. Я можу вас і не побачити.

Тут у Сніжки з'явилась ідея:

- За те воно високе і з густим листям. По деревах лазити вмієш?

- На дерево? - Іванка вирячила очі. - Ти що, дурна? Я висоти боюся!

- В тебе є краща ідея?

- Може, я зроблю вигляд, що просто тут гуляю? Сама?

- І ти гулятимеш тут весь той час, що і ми? Це буде виглядати дивно.

- Ну, може, ми просто всі троє зустрінемось? Як на перший раз?

- Я вже пообіцяла, що прийду сама, - винувато зауважила Сніжка.

- Так, що ти там ще наобіцяла? Що ніхто не знатиме, де ти? Що не візьмеш з собою телефон і заодно забудеш номер поліції?

- Та все буде добре, кажу тобі. Я в цьому впевнена так само, як і в тому, що мене звати Сніжаною. 

- Дивись, щоб не довелось ім'я змінити. Але на дерево я не полізу. Я в ідеально білій футболці, дерево брудне, по ньому мурахи повзають. Фу! 

- Іванко, залазь на дерево. Будь ласка! Зроби добре діло. 

- Ех, чого не зробиш заради дружби, - зітхнула Іванка і полізла. На щастя, дерево було достатьо міцним, щоб її витримати, а гілок достатньо багато, щоб вилізти нагору.

Сніжка сіла на лавку в очікуванні. Щойно Іванку перестало бути видно, в неї з'явилось погане передчуття. "Так, Сніжко, спокійно, - говорила вона сама до себе. - Одного дня ти разом з Іванкою ще посмієшся над цим "побаченням наосліп". Стоп. Ні. Ми просто друзі. Тим паче, ми ще ні разу не бачились." 

Тут прямо по парковій алеї проїхалась машина. "А в парку не можна їздити!" - подумала Сніжка.

Із машини вийшли двоє чоловіків: один високий і дужий, а другий низенький і товстий. 

- Це вона, - мовив високий. Незнайомці наблизились до Сніжки.  Вона відступила на кілька кроків назад.

- Сніжана Яблуновська, якщо я не помиляюсь? - улесливо мовив товстий.

- Звідки ви знаєте моє ім'я? - злякано запитала Сніжка. "Невже це... О ні!"

Незнайомці схопили Сніжку і силою потягли до машини. Вона намагалась відбиватися, вкусила товстого за руку і до крові дряпнула обличчя високого. Але вони тримали її міцно, і врешті-решт їм вдалося посадити Сніжку всередину.