Розділ 2

Сніжка не спала півночі, бо саме в цей вечір по телевізору показували нові частини її улюбленого серіалу. Нові, яких іще навіть в інтернеті немає! 

А тільки-но вона зібралася лягати спати, вона почула, як вібрує її телефон. Прийшло повідомлення. Коли вона зрозуміла, хто це, її здивуванню не було меж. Це ж американець! 

Невідомий: Ну, так. Я не з Америки. Але це не зовсім розіграш.

Сніжана: А що це?

Невідомий: Спосіб привернути увагу.

Сніжана: Для чого? Хто ти взагалі такий? Чи такА?

Невідомий: Ти мене не знаєш, але, мабуть, бачила. І я не такА, а такИЙ. Кажу про всяк випадок. А бачив я тебе багато де. От тільки не знаю, чи ти мене помічала.

Сніжані набридла ця переписка, бо вона не дала їй відповіді на жодне із запитань, що так і роїлися в її голові. Вона залишила останнє повідомлення і заснула:

" Може помічала, а може, й ні. Ти скажеш нарешті, хто ти, чи ні?".

* * * * *

Наступного ранку Сніжка прокинулась від телефонного дзвінка. Іванка.

- Доброго ранку! Досить спати, поговори краще зі мною! - соловейком заспівала подруга.

- Іванко, у тебе всі вдома? Ще навіть восьмої нема! Літо, канікули, я спати хочу! - у Сніжки голос був не такий бадьорий.

- Вже сьома п'ятдесят п'ять. Час прокидатися! - тон Іванки не допускав жодних заперечень.

- Ну, Іванко, я тобі це нагадаю!

- Раз вже ти прокинулась, виходь погуляти. Маєш годину, щоб зібратися. О дев'ятій будеш біля мого будинку, - тут Іванка кинула слухавку.

Сніжка побурчала ще хвилин п'ять, а тоді пішла до ванної.

* * * * *

У Будильника вдома, в тісній однокімнатній квартирі, сиділи Шеф і сам Будильник.

- Ну скажи мені, ну якого милого ти придумав того американця? Я ж казав, ти повинен зробити вигляд, що ти - її одноліток, який має бажання познайомитися. А ти... Як ти пропонуєш зустрітися з нею, якщо вона вважає тебе жителем Америки? Ну нічого тобі довірити не можна! Будильник він і є будильник. Начебто живий, стрілки рухаються, а мозок... А мозок відсутній. Тьху! І чому я з тобою працювати вирішив? Зі столом і то легше було б!

- Шефе, ну не зліться ви так... Я вже придумав, як виправити ситуацію.

- І що ти придумав? - мовив Шеф і підпер рукою голову. 

- Дивіться, я їй напишу, що я насправді не з Америки, що я її одноліток і все як ви казали. А оце все придумав, щоб її зацікавити! Піде?

- Ну спробуй... Але тепер кожнісіньке слово, яке ти їй відправиш, давай мені почитати. Я б сам писав, але мені ще треба деякі деталі нашого плану обміркувати, і текст листа батькам придумати, і взагалі, в мене голова болить.

- Шефе, Шефе, вона про щось здогадалась. Написала мені! 

- Що вона тобі написала? 

- Вона зрозуміла, що це неправда, і що нашого американця не існує... - в голові в Будильника просто не вкладалося, як хтось міг викрити його. Адже його аглійська ого-го якого рівня! Кожен міг би позаздрити його знанням.

- Не нашого, а твого!

- Питає, хто я. То що, я буду писати все так, як щойно домовилися?

- Та пиши вже, пиши.

- Ой... Інтернет пропав.

- Чудово! Ти п'ятнадцять років живеш у цій квартирі, і ніяк не можеш зробити собі нормальний Інтернет? Серйозно? 

- Шефе, це ж лише перший раз!

- Ага, а вчора електрика пропала на вісім годин. А минулого тижня вода! Як же добре, що я тут ненадовго.

- Шефе, а чому ви не в себе вдома живете?

- Я ж тобі вже сто разів пояснював! Коли ми були в банку, ти їм купу доказів залишив. І відбитки пальців, і все на світі. Коли треба було тікати, я ще там поприбирати мав, щоб нас не знайшли. А ти тікав тим часом. А тут поліція, мене побачили, і вдома в мене напевне сидять поліцейські! Чекають, щоб мене заарештувати. 

- То, може, і на дачі вашій теж? Ну, там, куди ви збирались повезти дочку тих... як їх там... Яблуновських, от!

- Дача офіційно не моя. Вона належить одному моєму знайомому, в нього були проблеми із законом, і він поїхав закордон. Часу продавати дачу в нього не було, він вручив мені ключ і дозволив користуватися.

- А ми теж поїдемо? Коли заробимо гроші?

- Ми дізнаємося формулу і одразу поїдемо. Там і будемо ту речовину продавати. Заробимо гроші і продамо саму формулу. За кілька мільйонів.