РОЗДІЛ 18 ІМПЕРСЬКІ ПОРЯДКИ

Але тріумфу не було. Леся активно перекладала наступну частину п'єси, а пан Петро Гулак-Артемовський, той самий байкар-науковець, разом із Франком та Левицьким активно записували переклад по ролях до пізньої ночі, щоб уже вранці принести до собору готовий сюжет українською.

Наступного дня одразу після служби люди вже самі попрямували на місце протесту, де на їхній подив робітники вже змайстрували імпровізовані лави з підручних матеріалів, адже самі з нетерпінням чекали цього дійства.

Це одночасно викликало й подив, і вдячність з боку людей, адже багатьом людям старшого віку досить важко стояти цілий день, але вони також хотіли відстоювати собор, і їм була не байдужа його доля.

Аж до вечора вони знову читали та жваво обговорювали персонажів. Навколо склалася така приємна й дружелюбна атмосфера, що нікому не хотілося йти, а головне — усі говорили виключно українською й взагалі не соромилися цього.

Навпаки, багато хто відчував гордість і полегшення, адже все одно в голові думки українською, а треба було постійно підбирати потрібні слова й перекладати їх на мову імперії. А тут усе було по-домашньому, можна просто бути собою.

Інші священники, що приєдналися до дійства, принесли свіжий хліб, який був спечений при храмі, щоб люди могли поїсти, а вечірню службу провели просто тут, під відкритим небом, щоб не полишати місце протесту. Вони були безмежно вдячні людям за те, що вони відстоюють честь собору, й намагалися підтримати їх, як могли.

Як же відреагували місцеві чиновники та власне імперія? Кілька днів було тихо, і люди навіть відчули, що їхнє слово в імперії дійсно варте чогось. Та ці мрії розбилися вже на ранок четвертого дня, коли з москви прибув наказ про переведення усіх священників Софіївського собору по невеличких церквах у глухих селах по різних куточках імперії.

 А на місці будівництва зі сходом сонця вже стояла жандармерія та військові, яким було байдуже на простих киян чи собор — у них є наказ, який вони виконували, а правильно це чи ні, не їх діло. Головне — щоб наказ був виконаний.

Тепер служба в соборі буде вестися мовою імперії, а не старослов'янською, що не дуже сподобалося киянам. Та й, звісно ж, виникло велетенське питання: куди поділися священники, з якими вони ще вчора молилися разом?

Після завершення служби люди вже по інерції попрямували до місця, де вони слухали та обговорювали світові шедеври українською, однак у доволі грубій формі їм запропонували йти.

Площа майбутньої корчми тепер була огороджена; окрім того, жандармерія прямо-таки свердлила усіх поглядами. А от всередині кипіла робота. Робітників не змінили, адже вони стверджували, що чинили опір і не покидали місця роботи, але можливості працювати в них не було через протест киян.