РОЗДІЛ 17 КИЇВСЬКИЙ ПРОТЕСТ

Леся із Франком наступного дня, дочекавшись, поки закінчиться ранкова служба у соборі, вже чекали людей біля входу.

— Шановні добродії! Чи влаштовує когось оте неподобство у вигляді майбутньої корчми? — запитав Франко.

— А тобі то що?
— Та це, мабуть, один із керівників будівництва прийшов сказати, щоб ми своїм богом їх корчмі не заважали.
— Взагалі вже знахабніли, мерзотники!
— Почекайте! Почекайте! Я, точно так як і ви, обурений цією ситуацією й пропоную діяти! Ми станемо на тому місці й будемо читати книги, обговорювати їх, розповідати цікаві історії й культурно проводити час, таким чином перешкоджаючи будівництву корчми на території храму!
— А чоловік діло каже! Давайте так і зробимо, щоб хоча б спробувати відстояти наш храм! — вигукнув Іван Нечуй-Левицький, той самий амбітний молодик із безмежною жагою до знань.
— Шановна громадо! Давайте дійсно підтримаємо цю ініціативу! Я можу читати твори та розповіді, а якщо ви вже стомилися від мого голосу на проповідях, то я тимчасово помовчу, уважно слухаючи, як читатиме хтось інший, — мовив один із священників.

Після цих слів більшість погодилася, і натовп попрямував до місця, де робота кипіла від самого ранку. Робітникам було якось байдуже, чи подобається  церкві, що тут буде взагалі й наскільки це морально допустимо.

У них було завдання, а перед очима — гроші,  на решту їм начхати. Левицький зустрівся поглядом із Франком, і вони посміхнулися, але зробили вигляд, що не знайомі.

Хоча Левицький раніше обговорював цю ситуацію зі священником, чиє слово стало вирішальним, він побоявся брати ініціативу через можливий натиск імперії, але пообіцяв підтримати, що власне й виконав. А Франкові тільки цього й треба було, адже він добре розумів, що люди послухають священника.

— Любі друзі, представляю вашій увазі історію кохання, яка визнана світовою класикою, і сьогодні на цьому місці вона звучатиме українською! Ми навіть розписали її окремими репліками, пронумерувавши кожну, щоб ніхто не заплутався!

 Чи є бажаючі зачитувати, і хто яку роль собі хоче? — Франко озвучував ролі, коротко описуючи героя, а бажаючі брали папір із фразами, над якими були вказані номери, тобто черговість кожної. Решта спостерігала за дійством. Усі були у захваті, адже це буквально театр під відкритим небом, та ще й українською.

Робітники спочатку намагалися відігнати протестувальників, але згодом, зрозумівши, що нічого не вдіють, і самі приєдналися до натовпу.

Усім було весело, адже глядачі жваво обговорювали сюжет, підтримуючи чи засуджуючи персонажів. Були й розумники, які стверджували, що все має бути не так, і пропонували власний сюжет. Інші ж або реготали, або на ходу разом допридумували нових персонажів та ситуації. Так добре розважилися, що розійшлися близько опівночі. Священник нагадав усім про ранкову службу й також пішов спати. Це був успіх!