РОЗДІЛ 16 ПІДПІЛЬНА ОПОЗИЦІЯ

А що ж там у Києві? Влада навіть не збиралася чекати вказаного терміну й уже за кілька днів прислала робітників для проведення підготовчих робіт, щоб звести майбутню корчму поблизу Софіївського собору.

Франко із Лесею не могли стояти осторонь, хоча й до цього часу не гаяли часу й устигли познайомитися з цікавим чоловіком, який обожнював придумувати байки на ходу. При тому ж пан Петро ще й науковець, одягається досить стримано, але водночас вишукано. Його байки так і лилися, не завжди можна було швидко зорієнтуватися — чи це черговий сюжет байки, чи історія, що дійсно відбулася з ним кілька хвилин тому.

Також Франко познайомився з амбітним молодиком, що відвідує лекції Київської духовної академії. Новий знайомий Франка, якого також звуть Іван, надзвичайно сильно тяжіє до знань. Хоча, як виявилося, він уже закінчив духовну академію, то вважав, що цих знань замало, і він може набагато більше. Новий знайомий дуже цікавий співрозмовник,  легко може підтримати будь-яку тему; окрім того, часто заводить розмову про культуру та сучасну літературу й на ходу придумує досить цікаві, одночасно веселі та глибокі сюжети. Та Франко відчув у ньому і силу схожу на ту якою володіють вони з Лесею, що надзвичайно зацікавило чоловіка.

І Петро, і Іван — жителі Київської губернії, які на даний момент живуть у місті. А от шановний добродій Пантелеймон, який цікавився етнографією, мовознавством, редактурою, історією та просто обожнював філософію, прибув до Києва у справах із Чернігівської губернії. Він таємно розробляє фонетичну абетку.

 Помітивши Лесю на одному з культурних вечорів, де місцеві поети декламували свої вірші, підійшов до неї й запросив на вечерю, намагаючись справити хороше враження. Так вони й розговорилися. Йому надзвичайно сподобалося, що вона декламувала свій вірш саме українською й зовсім не соромилася цього.

Бентежив чоловіка той факт, що кияни вважають престижним говорити не рідною мовою; більше того, його це сильно обурило, хоча в його рідній Чернігівській губернії ситуація була не кращою.

Леся ж розповіла, що відчуває подібні емоції, і зараз займається перекладом «Ромео та Джульєтти» Шекспіра на українську. Метою було організувати на місці, де імперія збиралася будувати корчму (це ж, на хвилинку, біля Софіївського собору!), «читацькі забави».

 Ті, хто вміють читати, читали б цей світовий шедевр чи інші твори українською, а ті, хто не вміють, слухали б, потім усі разом обговорювали. Найголовніше — така подія перешкодила б будівництву в цьому місці. Це дозволило б одночасно і популяризувати українську мову, і проводити цікаві просвітницькі заходи, та відстояти собор у доволі мирний спосіб.

Леся зізналася, що це не лише її ідея: Франко придумав це, але вона також байдики не била і вже активно перекладала п'єсу, записуючи усе максимально каліграфічним почерком.

Вона також розповіла про свою ідею «пізнавальних листівок», але часу, нажаль, не вистачало, щоб встигнути їх розробити, доки Франко шукав видавництво, яке було б готове друкувати такі листівки.

Пантелеймон був у захваті від її розповіді й десь посеред розмови помітив, що слухає її з відкритим ротом. Він розповів, що розробляє фонетичну абетку й теж зацікавлений у популяризації української, тому запропонував допомогу з листівками.

Як виявилося, одним із його хобі також був переклад на українську мову різних творів, тому він пообіцяв надіслати їй декілька уже готових творів українською, що значно полегшило б її діяльність. Також він дуже хотів познайомитися з Франком, адже, судячи з розповіді Лесі, у них практично однакові погляди на життя, а однодумці, які до того ж намагаються відстояти свою українську ідентичність і не бояться цього, — на вагу золота.

Але Пантелеймон вже вранці мав повертатися до Чернігова, тому вони домовилися зустрітися за кілька місяців. Хоча у Франко теж зацікавився Пантелеймоном, разом із Лесею вони обговорили дуже амбітний і сміливий план, та якщо усе вийшло б і Пантелеймон допоміг би їм, місцева влада сама добровільно відмовилася б від побудування корчми.