РОЗДІЛ 12 НЕПОРОЗУМІННЯ

Та чоловік швидко оговтався й, відкотившись убік, підвівся, після чого, вхопивши свою книгу, щось пробурмотів. Одразу ж біля нього з'явилося двадцять молодих козаків, а попереду них стояв старший козак із довгими вусами та люлькою в руці, який грізно мовив:

— Може, я тебе не породив, але зараз прикінчу! — після чого дав сигнал своїм козакам атакувати Тараса.

— Так їм, Тарасе! — хихикнув чоловік у пальто.

Шевченка це шокувало. Невже кляті московити почали використовувати заклинання з козаками? Та як же так? Та як вони посміли оскверняти українських пращурів своїми нечистими заклинаннями? Та зволікати було ніколи, адже шабля одного з викликаних козаків уже блиснула перед його очима. Тарас не розгубився й, зробивши крок уперед, що сили вдарив нападника по корпусу, від чого той аж відлетів.

— Ааай… Вогонь запеклих не пече! — вигукнув Тарас, відбиваючись від навали.

— Еееех… Цікавий ти чоловік, жаль лише, що москаль, і зараз помреш! — вигукнув Котляревський.

А біля чоловіка у пальто з'явилася невеличка бульбашка, що в ту ж мить вибухнула, здійнявши куряву.

— Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має? — люто мовив Шевченко під звуки кобзи.

Після чого козаки, що атакували його, мов заклякли, а потім почали розпадатися на маленькі частинки. У цей момент розійшлася курява на місці, де мав бути чоловік у пальто. Як виявилося, козак, який наказував іншим атакувати, закрив його собою, захистивши від вибуху, а сам чоловік, з'явившись біля Котляревського, атакував його шаблею, котру забрав у одного з козаків, яких викликав.

— Сам ти москаль, клятий зрадник! Бісовий розкольник! — вигукнув чоловік доволі емоційно чистою українською.

Явно роздратований тим, що його назвали москалем. Для нього це звучало як образа, та чомусь він напав на них і був дуже вороже налаштований. Котляревський ледве встиг ухилитися від шаблі й замахнувся, щоб завдати контрудару, а Шевченко ж уже тут як тут.

— Згинеш, враже, на чужині… — сказав він, бринькнувши кобзою.

Після чого з неї вирвалися дві яскраві стріли, що полетіли прямо в чоловіка в пальто. Тому він був змушений відскочити, щоб уникнути удару. Щоправда, йому самому здалося досить дивним те, що чоловіки, на яких він напав, говорили українською й ображали його москалем. Не дуже збігається це з тим, про що йому повідомили. Та вже було пізно розбиратися: або він їх, або вони його.

— Тут вам і смерть, кляті розкольники України! — сказавши це, він дістав свою книгу, яка розкрилася самотужки, а папір, підсвічуючись, почав перегортатися.

— Розкольники? Ми з тобою ніби однією мовою говоримо, але не зрозуміло, з якого дуба ти впав та як сильно забився, — мовив Котляревський.

Після чого прямо біля книги чоловіка в пальто з'явилася вдвічі більша кулька, ніж до цього.

— Вій! Прийди! — мовив чоловік, і книга перетворилася на щось незрозуміле, гігантське та вороже. Але одразу ж пролунав потужний вибух, що оглушив незрозумілу істоту, через це вона впала на землю, а чоловік приземлився на неї.

— А що в твоєму розумінні «розкольники України»? — із подивом запитав Шевченко, будучи шокованим заявами чоловіка у пальто. Вони остаточно заплуталися не схожий він на москаля, ні зовні, ні ідейно . Та й говорив він, досить щиро, так ще й чистою українською, а москалеві таке не під силу.

Тим часом люта істота, яка просто дихала смертю, розміром метрів зо п`ять, вся волохата, з велетенськими кігтями та іклами, підвелася й почала гарчати, доки чоловік у пальто стояв у неї на голові. Із пащі тварюки одночасно капала рідина, що роз'їдала каміння, й клубки диму, який низько стелився навколо, окутуючи все.

— Маніпулювання людьми й примушування їх чинити жахливі речі. Саме те, чим ви й займаєтеся. За це власне й поплатитеся своїм життям, — сказав чоловік і дав вказівку тварюці плюнути в них тією рідиною. Але Іван з Тарасом швидко ухилилися, після чого Тарас знову атакував стрілами світла, які викликав кобзою, а Котляревський сказав:

— Такої нісенітниці я ще не чув! Оце б ще когось звинуватити за те, що він хоче, щоб українці розмовляли українською! Тут і придумувати нічого не треба. Це вже звучить як прекрасна іронічна комедія. Та було б смішно, якби не хотілося плакати.

Стріли зі світла з неймовірною швидкістю полетіли у ворога, та він доволі артистично ступив крок уперед, таким чином стрибнувши з голови монстра. А щойно Котляревський завершив свою фразу, сам чоловік опинився у велетенській бульбашці, яка вибухнула з такою силою, що навіть знесла дах кільком будівлям.

 І якби Тарас не захистив Івана та себе мелодією кобзи, то хто зна, що було б з ними. Люди, які були в корчмі та інших будівлях, порозбігалися у паніці ще посеред бою, тому навряд хтось сильно постраждав. А от на місці чоловіка в пальто лежала лиш книга. Мабуть, вибух стер його з лиця землі. Та чудовисько все ж не зникло, що досить дивно.