РОЗДІЛ 10 КІМНАТА ЖАХІВ

Попрощавшись, задоволені чоловіки знову вирушили на базар, де помітили картину, яка просто не могла не радувати: людям настільки сподобався «живий» театр, що сьогодні вони вже самі розігрували сценки й веселилися на тому самому місці, а найголовніше — усі говорили українською. Там же стояв і «пан отаман», якому вчора вони намалювали картину, і їх «учитель», якого отаман вмовляв намалювати картину для його знайомого і був готовий заплатити шалені гроші, а «учитель» відмовлявся й говорив, що Тарас та Іван не його учні, і це все вигадка. Але отаман нічого й слухати не хотів. Він щедро оплатив йому картину, на якій намалювали його, і тепер просив ще одну, пропонуючи вдвічі більше.

Чоловіки підійшли привітатися зі своїми знайомими, а згодом, посміявшись із ситуації, Тарас погодився намалювати потрібну картину, взявши завдаток, щоб мати хоч якісь гроші. Домовилися про те, що вони завтра зустрінуться на цьому ж місці, і «отаман» відведе їх до свого знайомого. Після чого Тарас та Іван взяли участь у «живому театрі» й розважалися аж до вечора, то відігруючи кумедні ролі, то самі пропонуючи якісь ситуації.

Дуже часто люди самі пропонували зображати людей, у яких не виходить говорити московською мовою, і реготали з цього. А Котляревський часто акцентував увагу на тому, що якщо не виходить, то, може, воно їм і не дуже треба, тим паче, усі тут прекрасно говорять рідною мовою.

Та ближче до вечора Тарас з Іваном покинули натовп у пошуках місця, де можна повечеряти та переночувати. Вони прямували до найближчої корчми, як відчули досить тяжкий погляд на спинах. Обернувшись, вони нічого не побачили, та було зрозуміло одне — щось досить могутнє пильно спостерігає за ними.

— Що будемо робити, Тарасе?

— А що ми можемо робити? Йшли до корчми — от і ходімо. Як мінімум, тут занадто людно, щоб швидко розібратися з тою нечистю.

— Теж вірно, — сказавши це, вони попрямували до корчми, де їм запропонували і смачно повечеряти, і місце для ночівлі за невелику плату.

Тому вони смачно поїли та лягли спати. А ближче до глибокої ночі предмети в кімнаті, де вони спали, почали рухатися самі по собі, а за вікном з'явилися дивні тіні, що формували чудернацькі силуети. Здавалося, що вони пильно спостерігають за усім, що відбувається в кімнаті, рухаючись немов живі, не відводячи погляду.

Підлога почала скрипіти, ніби по ній хтось ходить, хоча окрім них нікого в кімнаті не було. Спочатку скрип дерев'яної підлоги був зовсім тихим, ніби хтось прокрадався навшпиньки, та вже за кілька хвилин він посилився, і здавалося, ніби кремезний чоловік з гігантським розміром ноги тупцює біля ліжка Шевченка.

Згодом шафа відкрилася сама по собі. Двері шафи рипіли так сильно, що нагадували швидше крики пекельних мук, ніж просто шафу, а потім взагалі пересунулася, заблокувавши двері. Звуки досить тяжкої шафи, що чухрала своїми ніжками дерев'яну підлогу, лунали мов грім, а навколо ж була гробова тиша, навіть цвіркунів за вікном не було чутно. Ніби якась істота з нетрів пекла вилізла і зараз щось зробить з чоловіками.

І от все! Нарешті затихло! Невже жах нарешті скінчився? Невже чоловіки так міцно спали, що навіть не почули того, що відбувається? А вже завтра зранку Котляревський буде жартувати якось із цього приводу, пересуваючи шафу разом з Тарасом?

Як от! Пролунав страшний скрипучий звук, ніби металом царапали по склу, після чого воно відкрилося.

— Ану, пішов до біса, шайтан проклятий, я тут спати намагаюся, — буркнув Шевченко кудись у центр кімнати і зробив вигляд, мов його сон такий глибокий, що до кінця й не зрозумів, що тут коїться, та продовжив спати.

 В цей момент свічка, що лежала на підвіконні, сама по собі підлетіла вгору й засвітилася прямо посередині кімнати,  застигла у повітрі на мить, після чого дуже швидко полетіла до ліжка Котляревського, намагаючись підпалити йому одяг чи обпекти обличчя. Тарас помітив це і підскочив, щоб схопити свічку, та вона рухалася настільки швидко, що той встиг лише побачити, як свічка врізається його другові в обличчя. А вже за мить світло погасло, вогонь зник, за секунду щось вилетіло у вікно.

— Як розумію, дорого ми заплатили.  Протягами, такі, що шафу може зрушити, а в мене тільки простуда пройшла. От, пройдисвіти! Так ще й знову захворіти можна. Ще й свічки якісь літаючі явно порушують правила пожежної безпеки. Треба, щоб власник корчми ще нам доплатив, — досить розлючено бурмотів Котляревський, та це виглядало більше кумедно, ніж загрозливо, враховуючи контекст ситуації.

Як виявилося, він теж не спав, і щойно свічка підлетіла до обличчя, він просто сильно дмухнув, погасивши вогонь, а потім схопив її й викинув у вікно.

Та в цей момент шибки забрящали, а потім вікно випало назовні. Звук розбитого скла пролунав так сильно та пронизливо, ніби сам світ розбився на маленькі шматочки. Після чого почувся дитячий плач і дзвін скляночок, ніби дитина засмутилася, що скло розбилося, і намагається зібрати вікно до купи, а десь у далині, навпаки, ж почувся дівочий сміх.

У кімнату зайшло дуже холодне повітря, та віяло швидше не морозом, а лютою жагою крові. Явно хтось дуже могутній чекав їх на вулиці.