РОЗДІЛ 7 СИЛА СЛОВА

Як от пролунав постріл , та вони швидко відреагували Леся мовила « купол» і в ту ж мить їх покрив захисний купол під яким не страшні кулі, а Іван ще до того як мовила Леся щосили кинув своїм молотом у напрямку із якого стріляли. Після чого щось тяжке впало із даху .

Та вже за секунду за їх спинами блиснув ніж який максимально сильно вдарив по куполу . Нападник не очікував такого невидимого захисту і його рука аж затремтіла від відчуття , ніби він ножем щосили в камінь гепнув, та купол теж розсипався, він легко витримав би і наступні удари та доки вони під куполом атакувати не можуть, от Леся і розвіяла його.

 У цей момент Леся мовила «світись» це слово підлетіло вгору і освітило все навколо , яскраве світло іще більше ошелешило нападника, та вже за мить молот франка знов був у його руці, а Іван щосили вдарив ним нападника по голові. Аж бризки полетіли, тепер уже бездиханне тіло противника впало на землю, по якій почала розтікатися кров. Та самого ж Івана навіть не заляпало, він рухався здавалося із швидкістю світла тому уже атакував наступного противника, що стояв метрів за десять від них.

- Шановні, а може мені наказати вам просто померти, щоб не церемонитися ні з ким ? – доволі грубим та розлюченим голосом мовила Леся. Те що відбувалося ні трішки її не налякало, навпаки ж її роздратувала поведінка московитів, які скориставшись темрявою вирішили напасти . Вона відчувала присутність ще мінімум п`яти . Та замість відповіді вони почули постріли , Усі п`ятеро московитів без жодних слів чи домовленостей вирішили стріляти одночасно чітко у Лесю .

Собаки на вулиці спочатку почали гавкати, а потім завили реагуючи на постріли , люди ж почали виглядати у вікна , хоча вийти ніхто не наважився ,та і відбувалося все доволі далеко від житлових будинків тому чутно було лише постріли, а на вулиці на стільки темно , що розібрати хоч щось неможливо ,адже Леся практично одразу загасила своє освітлення, небо сьогодні надзвичайно хмарне тому ні місяць ні зорі не допоможуть, щось розгледіти,а вуличного освітлення у цьому місці не було , Шевченко спеціально обрав відлюдькувате місце щоб не привертати зайвої уваги. 

                     Тим часом Франко встиг розправитися ще із двома противниками та стрибнув до Лесі щоб перепочити доки та прикриває його. Леся знову прикрила себе та товариша куполом

-  А знаєте, таки було щось у словах Шевченка, - сказала дівчина Франкові

- Він як ніхто інший знає натуру москалів, але ж і ми тут не просто так стоїмо. Вірно ? –  в цей момент пролунала уже друга хвиля пострілів що доволі сильно вдарила по куполу

- І що ви думаєте із цього приводу?

- Я думаю що кулі у них не вічні

- Аххаха, - засміялася Леся . І дійсно московити вистрелили іще раз після чого настала тиша . Леся розвіяла купол, а Іван знову щосили кинув свого молота у одному із напрямків, Леся ж тим часом мовила «Contra spem spero» , а навколо неї з`явилася сотня латинських слів що почали кружляти в хаотичному порядку та зовсім трішечки підсвічуватися

- Vivere memento, - мовив Франко і миттю щез , з`явившись за спиною одного із нападників , та сильно вдаривши його молотом. Тим часом на Лесю накинулись двоє з довгими ножами , та слова що кружляли навколо неї вирівнялися у рядки її вірша «без надії сподіваюсь» і мов лезами почали різати ворогів доки вона цитувала їх то українською то латинською.

Спочатку слова-леза демонстративно пролетіли повз і лиш легко порізали одяг нападників , та ті не зупинилися , один із них кинув ножем прямо Лесі в лице , та інші слова що літали навкруг неї заблокували і відбили ножа , а вже через секунду голова нападника була окремо від тулуба , один із рядків вірша , що раніше просто порізав йому одяг пролетів по його шиї із неймовірною швидкістю , розрізавши її , сама ж Леся стояла і продовжувала цитувати свого вірша, вона ні на мить не зрушила з місця і навіть не здригнулася коли їй в обличчя летів ніж ,а просто дуже виразно і доволі драматично цитувала рядки , у момент коли тіло одного із нападників упало, а його голова покотилася в інший бік  москаля окутав невимовний шок і страх, тіло ще бігло по інерції, та сили у руках і ногах уже не було ,слова ніби хаотично ,але все ж вибудовуючи рядки кружляли навколо ,як ті світлячки ,а інтонація Лесі звучала як могутнє заклинання , нападник усвідомов , що це останні секунди його життя,а в голові промайнули найприємніші моменти життя , та в цю ж мить слова розрубали його навпіл і вже дві частини його тіла просто впали на різні боки .

А Франко ж тим часом бився із останнім нападником, доволі кремезним московитом, одна його долоня як голова самого Франка . Московит замахнувся кулаком щоб нанести практично смертельний удар для Франка,якщо влучить , Іван відстрибнув убік і щосили ударив молотом у лікоть противнику, після чого почувся характерний хрускіт, то роздроблена кістка так прозвучала, та на цьому він не зупинився і негайно наніс удар ногою у підборіддя опонента від чого той захитався, й іншою рукою поставив на місце свою щелепу із характерним хрустінням, а потім посміхнувшись різким рухом вхопив Франка за комір і хотів піднести вгору для того, щоб кинути об землю, та Франко не втрачаючи ні секунди , вклав усю свою силу в молот і вдарив московита по голові через що навіть ляпнула кров ,а сам ворог упав .

- Ну що я можу сказати, - Леся витримала невеличку паузу , - Memento morі .

- Це так , щоправда, краще за собою прибрати. Нехай імпреія шукає своїх прихвостнів або чекає  на повернення ніж завтра вранці всі говоритимуть про таємниче вбивство