РОЗДІЛ 4 ТІНЬ ІМПЕРІЇ НАД СОФІЄЮ

Франко тим часом уже був на площі перед Софіївським собором, де велася жвава дискусія між місцевою владою та незадоволеними жителями. Представники влади пропонували поставити неподалік храму корчму, щоб туристи могли перепочити після екскурсії.

Місцеві жителі ж були обурені таким рішенням, оскільки не хотіли псувати культурну та історичну пам'ятку, і тим паче оскверняти святе місце корчмою. Та представники влади добре розуміли реакцію, тому підготували таку собі виставу: вони знайшли кілька десятків людей, які за «пару золотих» готові були підтримувати будь-які ініціативи.

Актори виступали із палкими промовами про переваги такого рішення: про зручність та комфорт для гостей столиці, про те, що й місцеві, якщо недостатньо причастилися, можуть спокійно продовжити почате, ще й заїдати не сухими проскурками, а смачними стравами; та й грошенят у бюджет міста це принесе, тому можна буде більше займатися благодійністю, купувати рідкісні ікони для храму або мати кошти на ремонт за потреби.

Ці «актори за три копійки» говорили чітко завченими фразами, кожен відіграючи свою роль, а влада, яка вже прийняла рішення, робила вигляд, що ще тільки розглядає думки мешканців, вивертаючи все так, ніби це ініціатива самих жителів Києва, а вони просто прислухаються та виконують бажання людей. Багато хто боявся різко висловлюватися проти, та й говорити намагалися мовою імперії, адже якщо говорити українською, то тебе просто ігноруватимуть, не вважаючи це за думку взагалі. Та все ж було видно, що люди незадоволені.

Франко швидко зрозумів ситуацію: він бачив, що більшість тут україномовні, хоч і вимушені говорити російською, і те, як усім цим маніпулює влада; дешеву гру «акторів» також швидко розпізнав. В цілому, для загальної картини інформації достатньо.

Імперська позиція досить сильно залякала людей, змушуючи їх робити те, чого вони не дуже хочуть, при цьому ще й вивертаючи все так, ніби це їхня ініціатива. Але наскільки сильна місцева влада? Чи легко буде її скинути й взяти ситуацію під свій контроль?

Франко ходив між натовпом, заводячи невимушену розмову з тими людьми, які, на його думку, були різко налаштовані проти цього дійства, і дуже акуратними фразами сам виводив їх на відверту розмову, з якої його думка лише підтверджувалася.

З кимось він поговорив про цирк та «акторів», з кимось — про осквернення храму таверною, з кимось — про те, що влада лише маніпулює людьми, а сама вже давно все вирішила.

І головне — кожному він акцентував увагу на тому, що ця влада чужа: вони говорять без українського акценту, а отже, не місцеві, а значить, їм байдуже на проблеми тут, та й на самих киян їм наплювати. Воно їм не болить, вони просто виконують вказівки зверху, а жителі Києва не мають миритися з цим.

Кожен підтримував його думку, та ніхто не наважився виступити з нею, хоч і розуміли, що Франко правий, та всі боялися наслідків. Франкові радили бути обережнішим у висловлюваннях, бо за таке він може зникнути, і більше ніхто його не знайде. Тому опозиція тиснула на важливість храму й недопустимість таких двох споруд поряд — як з моральних, так і з естетичних переконань.

Звісно, це засмутило Франка, та об'єктивно оцінивши ситуацію, він зрозумів, що якщо зараз виступити з дуже палкою промовою, то навряд чи отримає значну підтримку через страх людей, а тим, хто його підтримає, він лише створить проблеми.

Тому намагався відстоювати храм, розмовляючи українською та підбираючи факти, що підкреслюють важливість його збереження, вивертаючи все так, що побудова таверни призведе до скупчення людей у стані сп'яніння серд святого місця, як наслідок, страшно буде не те що дитину привести до храму,а і самому помолитися лишній раз буде небезпечно.

Цю думку підтримала й решта, але влада оголосила про наступні збори з цього приводу через тиждень, аргументуючи тим, що вона вислухала сторони й тепер обдумає рішення й оголосить його наступних зборах на цьому ж місці.

Тому усі почали розходитися. Іван також попрямував до місця зустрічі зі своїми друзями.