РОЗДІЛ 3 ПОРТРЕТ ІМПЕРІЇ

Наступного дня вирішили прогулятися містом, розвідати, що тут і як, зрозуміти настрої людей та порядок речей, а вже потім діяти. Так і вчинили. Кожен пішов у різних напрямках, оцінюючи ситуацію.

Як виявилося, не все втрачено: на вулицях в основному звучала така рідна українська, хоча деякі намагалися здаватися «інтелігенцією» й тому говорили мовою імперії. В них це не дуже добре виходило через явний український акцент, що доволі сильно смішило кожного, хто це чув.

Шевченко попрямував до берега Дніпра, де дуже часто народні умільці (та не тільки) малювали надзвичайно красиві пейзажі чи портрети — хтось просто так, а хтось на замовлення за гарні гроші. Сюди приходили як відомі художники, так і новачки з надією, що їх помітять. Багато людей приходили  просто спостерігати за роботою майстрів: хтось милувався і захоплювався, а хтось ставав потенційним замовником. Тому це було чудове місце, щоб розібратися з настроями людей.

Підійшовши до цього місця, чоловік аж заплакав: прекрасний краєвид, плавні хвилі, у яких відбивалося ранкове сонце, пташки, що кружляли у надії вполювати якусь рибку, а на березі — купа митців і великий натовп, де кожен творив щось своє. Це було просто прекрасне видовище. Та коли він підійшов ближче, то почув суперечливі думки, які спустили його з небес на землю.

Хтось стверджував, що в імперії сила, часи міняються й треба підлаштовуватися, а хтось посилав до біса таких і казав, що ніяка імперія не зрівняється зі своїм та таким рідним.

У цей момент Шевченко згадав 2010 рік і усвідомив, що кордони та території не такі важливі, як культура. Він був ніби в незалежній країні, та культурно її поглинала імперія. Тому він приєднався до дискусії, представившись блукаючим художником, який просто шукає задоволення у цьому житті.

Чоловік попросив у одного з художників папір та фарби, обіцяючи, що не використає багато, але розважить усіх оточуючих. Замість мольберта інший чоловік підставив свою спину, а блукаючий художник почав:

— Давайте уявимо типового мешканця імперії, — кажучи це, художник зробив кілька необережних мазків. — Якщо він любить імперію, то, мабуть, живеться ж йому добре, — обвів колом невеличку частинку на першому плані. — У нього є однодумці, які ходять до театру, — кажучи це, на середньому плані він доволі швидко, але не дуже акуратно малював будівлю, на якій українською було написано «театр».

Тим часом натовп почав скупчуватися навколо нього, і навіть деякі митці кинули свою роботу, спостерігаючи за харизматичною подачею в очікуванні того, що ж такого намалює цей чоловік.

— Є ж, мабуть, і однодумці, які ходять до корчми, — кажучи це, він малює невеличку будівлю трохи позаду, підписуючи її. — Житель імперії обожнює свою роботу та нову культуру, яку він вивчає на ходу і пишається нею, — малює карикатурного чоловічка у колі на передньому плані. — Є, звісно, і незгодні — це нормально, адже людей багато й думки різні.

Та для нього вони десь аж там — голі й босі, — малює інших людей на задньому плані. — Коли однодумці жителя імперії гарно посидять у корчмі, то вони йдуть лупцювати незгодних, ну й, звісно ж, підпалюють театр, влаштовуючи феєричне видовище, — швидко малює вогонь на театрі та кілька лежачих людей на задньому плані, які кричали «ай-ай-ай». — Але що в цей час робить наш житель? — малює дзеркало перед карикатурним чоловічком, у якому відображення дивилося із захопленням на самого себе, а над самим чоловічком Шевченко написав: «Служу імперії і горжуся цим». — Ну, принаймні, моє бачення саме таке. А ви що скажете? — з посмішкою запитав митець.

— Ах ти ж бісовий пройдисвіт!
— Та чого там, молодець чолов'яга! По факту все сказав.
— Так воно й є. Всю правду виклав. Було б ще чим пишатися тим імперцям!
— Ага, тільки за таку сміливість і голови позбутися можна.

Ще довго гомоніли люди, і ледь до бійки не дійшло, а Тараса мов вітром здуло — ніхто й не зрозумів, як та куди він зник. Головне, що своє він дізнався: більшість говорить українською та має проукраїнські погляди, хоча, звісно, є й люди з іншим баченням ситуації, та їх не так уже й багато. Тому, здобувши цю інформацію, він повертався до місця, де всі мали зустрітися.