Частина 3. Голос

Зміна голосу – це також рух, звуковий. Простого лекційного вимовляння тексту часто буває недостатньо – нудно. Монотонність присипляє глядача, а це загибель усієї вистави. Голос може змінюватися за гучністю з метою передачі різних настроїв героя. Гучно актор говорить в урочистих та зворушливих сценах, при баталіях та сварках, з трибуни перед великою аудиторією, пафосно та повчально. Тихим голосом передається інтимність чи таємничість обставин. «По секрету» – тільки пошепки, навіть якщо цей шепіт чутно на весь зал.

Мова може змінюватись за темпом. Швидко людина говорить у стані хвилювання. Повільно – у задумі та нерішучості. Нерішучість та задумливість можна зіграти також через певні паузи у промові та мовчазне походжання сценою. Навпаки, швидко та без перерви буде промовляти людина недалека та не дуже розумна – це називають «торохтіти».

Голос може змінюватися за тембром відповідно до віку та статі зображуваного персонажа. Голосом можна зіграти «дитину» або «жінку», а можна й «дідуся». Для кожної ситуації – своя гучність та тембр голосу. Манера мови може бути із заїканням або з шепотінням, з дзвінким «металом» або з застудженою вимовою «в ніс». Часто в промові актори застосовують акцент іноземної мови або нерозбірливе бурмотіння, підкреслено розтягнуту по складах артикуляцію або скоромовку, співуче вимовляння слів або нерозділене «мугикання» – найрізноманітніші інтонації та варіанти фонетики. Кашель, чхання, сміх, плач, зітхання – сюди ж, у звуковий розділ.

Спів – знову ж таки особливий спосіб виголошення тексту. Говорячи про співи, треба згадати такий важливий фактор популярності вистав (а найчастіше кіно) серед глядачів, коли люди найкраще запам’ятовують не фільми та вистави в цілому, не сюжети та перипетії фабул, а саме пісні з них. Бо саме пісні часто бувають найбільш впливовим елементом оцінки глядачів. Як часто чув таке – «пісня з кінофільму…» або «арія з опери…» – і вже одразу згадується мелодія. Пісня може бути справжнім стрижнем вистави чи кінофільму.

Але, крім цього, тут існує ще більш специфічний спосіб вимови – пауза як окремий елемент сценічної дії. Ось уже справді особливий спосіб говорити – деякий час просто мовчати. І сценічна дія під час паузи не зупиняється. У цей момент включаються до більш активної роботи інші інструменти гри. Зауважимо, деякі «німі» сценічні засоби часто можуть замінити слова. Поза і рух можуть бути досить промовисті власними силами, без слів. Про талановитих акторів іноді кажуть – «він вміє тримати паузу». «Німою» сценою Гоголь закінчив свого «Ревізора», що ж тут ще можна додати...