Вчора

Вчора

День коли праведне полум’я помсти знищить головного винуватця нарешті настав. Полковник та Ія сиділи за столом, він давав їй останні настанови, фактично повторював все те, чим троїв її душу кілька років, в той самий час як вона, доволі мирно, повільно, вкладала кулі у барабан револьвера, ще не боячись самовільного випадкового пострілу. Ніякого хвилювання ні він ні вона не відчували, хоча це дивувало полковника, невже все справді настільки спокійно сприймає цю подію, навіть не боїться, що щось може піти не так.

- Отже, о цій порі він приходить додому, - продовжував полковник. – Ти піднімешся до їх квартири, подзвониш у дверний дзвінок та дочекаєшся його. Якщо двері відчинить не він, а його дружина, до прикладу, то відразу ж попроси, аби вона покликала його. Звісно, їй буде цікаво, чому це якась дівиця хоче бачити її чоловіка, але… таки змусить покликати.

- А чому мені просто не дочекатись його, десь на вулиці, біля під'їзду і вже там його не вбити? – без ніяких сумлінь, холоднокровно просто спитала дівчина, перевівши на полковника погляд. – Раптом мене хтось побачить і запам’ятає? Тоді ж точно спіймають.

- Розслабся, - розважливо мовив чоловік. – Це вони тільки у книжках та фільмах всі такі розумні, моментально знаходять зловмисника, бо сценаристи розкидають всюди підказки. В реальному житті все набагато складніше. Для них, - уточнив він. – для нас простіше.

Ія підвелась, готова піти, здійснити все те, до чого її готували все життя. Але перед тим як покинути кухню, знову пильно поглянула на полковника.

- Дивись, якщо мене спіймають, я мовчати не буду!

На це він нічого не сказав, а вона пішла геть. Мовчки слухав як дівчина вже нічого не говорячи, покинула квартиру. Полковник ж, відкинувшись на спинку крісла,заклав руки за голову та дивлячись на стелю, посміхаючись, думав собі.

”Тебе й повинні спіймати, дурне ти дівчисько. І мене, разом з тобою. Тоді всі карти розкриються. Все стане ясно. Хто, чому тебе викрав, а ще хто і чому здійснив те, що… що має статись сьогодні. Ах… стільки бісових років, все заради цього моменту”.

Сімнадцятого грудня Ія рушила геть, взявши з собою револьвер полковника. Та потім вона повернулась, повідомивши, що не вчинила задуманого. Новина про те, що увесь план, у відповідальний момент, зазнав краху, розізлило чоловіка, ввело його у справжній відчай. Він вже забув про те, що так прагнув Ію, навіть десь у глибинах підсвідомості думав все кардинально змінити, відмовитись від тієї помсти. У той момент йому знову хотілось дати волю своїм кулакам, завдати тому дівчиську кілька болючих ударів. Але вона втекла. Цілу ніч він не міг знайти місця, бродив квартирою, лишень під ранок заснув.