Грудень 2019

Грудень 2019

- Хоч це сталось із необережності, життя тієї дівчинки це би не повернуло. Через кілька днів, ще до Нового року, відбувся суд, де тата засудили. Та враховуючи всі обставини, те, що він не перевищував швидкості, не вживав перед тим алкоголю, дали йому три роки. Посадили з такими як і він, з водіями, що не по своїй вині забрали чиїсь життя. А я ж залишилась з тобою одна. Одна мусіла переживати твоє викрадення, - завершила матір ту невтішну розповідь. – Хоча, підтримка яка-не-яка, таки була, але… її завжди бракувало. Навіть тоді коли відбулось дострокове звільнення.

Ія, як старша, так і молодша, уважно все слухали, оскільки, для однієї це проливало світло на всі ті події, у які вона вплетена чужими руками, а для другої це нова сторінка історії власної родини. Одна із нових, яких за останні два дні аж занадто багато. Дівчата старались їсти приготовлені бутерброди та пити чай, але через цю всю інформацію кусок в горло не ліз, тому вони просто тримали їх у руці не зводячи погляду з матері, бачили перед собою картину того злощасного вечора.

Старша Ія вже сама встигла все розповісти, відразу після того як виплакала всі сльози, що накопичувались роками. Розповіла все, що знала, зовсім нічого не приховувала. А після цього мати вже розказала про її викрадення, про подальше життя, про невдалі спроби пошуку, про повернення батька з в'язниці, про народження ще однієї дочки, які батьки, у відчаї, а також у радості, вирішили так само назвати Ія.

- Ви не подумали, що викрадачем може бути саме він? - без ніякого докору спитала гостя, маючи на увазі полковника.

- Знаєш, з таким успіхом ми могли підозрювати будь-кого, - продовжувала матір. - Але... не проходило жодного дня, аби ми не надіялись на твоє повернення, - чомусь Ія подумала, що це не зовсім щира правда, але не озвучила свої припущення. Мовляв, вони могли просто забути про неї, і лишень вчора згадати. Тим паче, у них все ж таки є дочка, котра так схожа на неї саму, що, з певним розчаруванням, продовжила юнка свої роздуми, стала справжньою заміною. - Також ми, особливо тато, не забував про той злощасний вечір який, як бачимо, став першоосновою всієї цієї історії. - Сталось це якраз сімнадцятого грудня... - тут, наче зрозумівши істину, жвавіше доповнила. - Тобто, вчора виповнилось якраз вісімнадцять років.

"Логічно" - подумала старша Ія, знову ж таки не озвучивши цього. Крім того, це могло слугувати їй тим, що її справжні батьки справді могли забути про неї, оскільки жінка лишень тепер зауважила важливість вчорашньої дати. Але важливішим відкриттям для юнки стало те, чому саме у той день, вчора, полковник відіслав її для виконання тієї місії, а не будь-коли не будь ще.

Певний час між ними тривала гнітюча мовчанка, аж поки старша Ія не здалась. Поклавши бутерброд на стіл, сама піднялась, повідомила, що має йти, без ніяких уточнень. Відразу ж мама та навіть сестра зірвались на ноги. Жінка стала просити, навіть благати, майже слізно, аби вона залишилась, аби нікуди не йшла. Говорила, що вже раз втративши її, не може допустити, аби це повторилось.

- Не хвилюйся, - просто сказала дівчина, сама навіть не знаючи, що вклала у ці слова.

Але матір знову обійняла свою старшу дочку, не збиралась її нікуди відпускати. Ія ж навпаки, прагнула якомога швидше вибратись звідси, аби остаточно розібратись із полковником, почути його історію, скласти повноцінну картину всіх тих подій, наслідком яких є все її життя.

- Я мушу йти! - твердо, з металом у голосі, сказала Ія, так як її вчив полковник. - Відійди!

Цей тон таки змусив жінку відпустити знайдену дочку і відступити. Ще певний час вони дивились одна одній у вічі, аж поки мати не спитала:

- Ти ж повернешся?

Ія в цю мить перевела погляд на молодшу Ію, котра явно невдоволено спостерігала за всією цією картиною. Коли ж очі сестер зустрілись, молодша опустила їх, а через мить повернула голову у інший бік.

- Звісно. Я ще повернусь, - навіть зумівши видавити з себе посмішку, мовила дівчина, після чого розвернувшись, вийшла з кухні.

Матір рушила за нею, але вже мовчки дивилась, як її старша дочка одягається. На останок вони дві знову обійнялись, та цього разу вже мовчки розімкнули руки. У тиші, Ія, не прощаючись, покинула квартиру, де зостались її матір, що знову не стримала сліз, і молодша сестра, яка таки зуміла стримати свої емоції, що зовсім відрізняються від материних, ті, які ніхто не назве сестринськими.

Заклавши руки до кишень, юнка впевненою ходою прямувала до того місця, яке таки змушена називати домом. Але після цього всього, що з нею трапилось протягом цих двох днів, вже не знала, куди згодом має відправлятись. Здавалось би, її радо приймуть там, звідки щойно вийшла, але згадуючи незадоволений погляд, як виявилось, молодшої сестри, цей варіант розглядався вже не таким ймовірним. Тим паче, що якогось людського жалю до тієї жінки, котра є справжньою її матір'ю юнка не відчувала, байдужі були їй її сльози. Крім того не знала, як мусить ставитись до того чоловіка, який є її батьком, все ще тішачись тим, що його тоді не виявилось вдома. Видно виховання полковник таки дало свої плоди.

Коли таки опинилась біля будинку, в якому мешкала всі ті роки, зупинилась, поглянула спершу на вікна другого поверху. Тоді ж подумала, що було би не дуже добре, якби прийшла, а там нікого б не виявилось, довелось би просто чекати. Відкинувши всі роздуми із припущеннями, рушила спершу до дверей магазину, який тримав полковник. Цілком передбачливо, що вони зачинені, звісно, вона ж забрала всі ключі.