Листопад 2019

Листопад 2019

Сидячи у своєму невеличкому магазинчику різноманітних канцтоварів, та інших потрібних речей, у підвалі, полковник дивився якийсь фільм на ноутбуці, очікував на чергового клієнта, якому знадобиться файл, ручка, олівець, роздруківка, або ще щось із всього того списку товарів та послуг, які він надає. На брак клієнтів чоловік не скаржився, сюди часто заходять школярі, студенти, звичайні люди, яким завжди щось потрібно.

Якимось великим бізнесменом полковник не був, просто кілька років тому відкрив цей магазин, аби заробляти на життя, оскільки військової пенсії, яку надавали воїнам-афганцям, разом з пенсією по-інвалідності видавалось замало. Тим паче, чоловік ніколи не міг сидіти без діла, от і довго накопичував гроші, аби відкрити власний магазинчик, у підвалі того ж таки будинку, у якому мешкав. Ця справа надає йому таки значну кількість коштів, які допомагають почуватись набагато впевненішим у сьогоднішньому та завтрашньому дню.

Коли полковник почув, як сходами хтось спускається, відразу зрозумів, що це не Ія, за стільки років прекрасно навчився відрізняти її кроки від решти. Він поклав фільм на паузу, повернув голову до дверей, котрі через мить відчинились і увійшов клієнт. Здавалось би, нічим не примітний чоловік, котрих на вулиці побачиш часто, але цей таки особливий. Високий, не дуже кремезний, не товстий, і худим не можливо назвати, видно, що навіть у такому віці, а йому, з вигляду вже давно перевалило за тридцять та успішно наближалось до сорока, стежить за собою.

- Добрий день, - ввічливо привітався покупець, підходячи все ближче і ближче до полковника. Він сунув руку до внутрішньої кишені куртки, витяг звідти, ні не зброю, як на мить подумав колишній афганець, а цілком звичайну флешку, попросив роздрукувати з неї один файл.

Але полковник не відразу став виконувати прохання, ще декілька секунд мовчки, наче заворожений, вдивлявся у обличчя гостя, ніби вивчаючи його, або ж переконуючись, що перед ним саме той, про кого думалось. Цілком очевидно, що це ввело покупця у певний ступор, той, аби якось розрядити ситуацію, з невпевненою посмішкою, котра зовсім незайва у даній ситуації, поцікавився, чи все добре.

- Так, звісно, що добре, - з награною люб'язністю, відповів полковник. - Хіба могло би статись щось не те? - будучи цілком впевненим, що гість не впізнав його, вставив флешку у спеціальний отвір, після чого поцікавився, що саме потрібно.

І поки документ, що складався із десяти сторінок, не дуже швидко роздруковувався, полковник, обіпершись об лікті на стіл, знову дивився на гостя, який, звісна річ, боковим зором бачив це, але робив вигляд, що якраз не замічає цього. Це було неприємно йому, хотів аби це якомога швидше закінчилось, щоб покинути даний магазин.

- Ну, як у тебе справи? - раптом спитав полковник, стараючись якомога люб'язнішим голосом.

Це ще більше збентежило покупця, він перевів таки погляд на продавця, вже без розважливості поцікавився, чи вони знайомі.

- Ой, - наче шкодуючи, мовив полковник, - просто Ви дуже нагадуєте одного мого знайомого, якого я не бачив вже ось... - і тут він зрозумів, що не може ота відразу сказати, скільки років пройшло з тієї давньої події, і це стало викликати у нього наростаючу лють. - Ну, багато років.

Вже нічого не говорячи, полковник відвернувся від покупця, але при цьому, від злості став сильно перебирати пальцями, чого не міг приховати. Не тільки через те, що не міг відразу пригадати те число, але й від того, що у даній ситуації не може нічого зробити. А якраз це йому зараз дуже хотілось. Як ж він шкодував, що в цей момент тут немає Ії, вона йому б допомогла. Можливо б не зробила все сама, але її присутність вкрай знадобилась би.

Також шкодував, що тут немає зовсім ніякої зброї, ні револьвера, ні навіть якогось ножика. Полковник ніколи не тримав тут чогось подібного, позаяк зовсім не боявся нападу злодюжок. Яким же потрібно бути придурком, аби нападати на магазин, що знаходиться майже по-сусідству із відділком поліції? Разом з тим, у мріях почала вимальовуватись прекрасна картина вбивства. Він уявляв як би схопився за довге руків'я і, з розмаху, встромить лезо у груди ненависному покупцеві, влучивши йому прямо у серце. Від несподіванки той навіть не зрозуміє, що сталось, можливо навіть спробує щось зробити, але вже все пізно, лишень тільки підступить назад, до стіни, сповзе по ній, не знаючи, чому таке з ним сталось. Тоді ж полковник зможе покликати Ію, та разом вони приберуть тіло. І полковник нарешті зможе жити спокійно, не будучи обтяженим обов'язком та невиконаною клятвою, яку дав сам собі давним-давно. Що ж щодо дівчини, то відпустить її, нехай робить вже що їй самій заманеться. Звісно, це все далеко не те, як він спланував ще кілька років тому, але яке ж бажане, та разом з тим, нездійсненне.

- Можна ще файл? - перервав голос гостя його видіння.

Нічого не говорячи, колишній військовий вказав покупцеві, що той сам може собі взяти бажане. Розплатився, вийшов геть, не забувши взяти папери та флешку. Залишившись знову наодинці, полковник дивлячись на двері, з усіх сил старався стримати лють, але це ніколи у нього не виходило. Вже приблизно через хвилину, скрегочи зубами, з усієї сили вдарив кулаками об стіл, зовсім не переживаючи за наслідки.

Полковник злився на увесь світ, на себе, що не мав можливості здійснити те, про що стільки років мріяв, навіть на Ію, через те, що її в той момент просто біля нього не було. З таким настроєм чоловік підвівся, вийшов з магазину, а через кілька хвилин дошкутильгав до квартири, де прагнув вилити увесь свій гнів на дівчину, котра ні про що не підозрювала.