Грудень 2019

Грудень 2019

Ія сиділа у власній кімнаті, на кріслі, перед вікном, у повній темряві, заклавши ногу за ногу та руки на грудях, все-ще не замічала снігу, який все продовжував падати. Дівчина роздумувала над всім тим, що сталось цього дня. Ще якусь годину вона разом з батьками сиділа на кухні, говорили про те, що нічого цікавого не сталось, а тепер якраз щось таке сталось. Занадто багато подій на один день, часто зривалась ця думка, але яку не промовляла, занадто банальною їй здавалась.

Спершу якась незнайомка прийшла, із невідомою метою, а потім батьки, заспокоївшись, вирішили відкрити їй деякі темні, або ж трагічні сторінки минулого їх родини. За чотирнадцять років свого життя Ія навіть не здогадувалась, що вона друга дитина у своїх батьків, до неї також була дівчинка, з таким ж самим іменем як і у неї. Але яку, посеред білого дня, нагло викрали, яку не знайшли.

На її логічне питання, чому матір не запам'ятала номер автомобіля, прозвучала не менш логічна відповідь, у стресовій ситуації, яка склалась, їй тоді було явно не до розгляду чи запам'ятовування якихось цифр. Власне це єдина можливість відшукати злочинця, оскільки орієнтуватись у ті часи по вигляду машини, явно не варіант, таких тоді випускали пачками.

Та ось, згідно припущення батьків, проминуло сімнадцять років і їх старша дочка таки знайшла рідний дім. Але це тільки їх припущення, надія, яка, здавалось би, вже давно мала померти, як мінімум чотирнадцять років тому, знову заповнила їхні серця.

Сама Ія відчувала доволі змішані емоції, серед яких вміло затесались ревнощі та образа. Та хоч десь там, у глибині душі, майже непомітно, жевріло відчуття, що всі ці негативні емоції явно зайві, дівчина не дослухалась до нього, тільки те й робила, що сиділа на кріслі, перед вікном, дивилась, але не помічала, як падає сніг.

Та раптом Ія зірвалась з місця, обернулась до дверей, але нікуди не йшла. Причиною зміни положення стало не щось тривожне, до-прикладу, жахаючий постріл, або ж навіть і звичайний звук дверного дзвінка, а питання, яке осяяло дівчину, і стало мучити, як противний черв'як свіже яблуко.

"Чому вони мене назвали так само як її?"

Вона рушила з місця і вже через кілька секунд опинилась у кімнаті батьків. Побачивши, як матір сидить на ліжку, тихо проливає сльози, а тато, також мовчки, стоїть біля вікна, виглядає вогні нічного міста, серце дівчини вмить зм'якло, вся ревність, злість розчинились, а їх місце повністю зайняло співчуття та любов, яка на той жахливий короткий період, зблякла.

Понуро опустивши голову, Ія підійшла до матері та сіла на ліжко. До них підсів батько, де всі троє мовчки обійняли одне одного, стали думати кожен про те саме, чи справді та незнайомка це їх старша дочка, котру так нагло викрали сімнадцять років тому, як вона знайшла їх, чи прийде вона ще раз? Вони хотіли знати відповідь, але разом з тим боялись, оскільки це може похитнути їх сімейну ідилію, якій вже ось чотирнадцять років.

Полковник, вже близько години синів у кріслі, де ще не давно сиділа Ія, та відчував, як ненавидить увесь цей бісів світ, а особливо Ію. Увесь цей час вона була потрібна йому, щоб здійснити одну річ, яку, звісна річ, міг би зробити сам, але це б далось важче, в основному через хвору ногу. Він давно спланував всі дії, робив, протягом безлічі років, аби все сталось, як це вибудувалось у його голові. Та коли Ія сьогодні сказала, що не змогла зробити, відчув, як всередині щось зруйнувалось. Наче величезний будинок, що зводився роками, в одну коротку мить перетворився на купу уламків та пилу.

Здавалось би, у цьому плані немає ніякої прогалини, але таки щось пішло не так, те бісове дівчисько не могло зробити те, до чого він її стільки років готував. Те, заради чого вона існує у цьому бісовому світі. Можливо він би міг ще рік почекати з реалізацією свого плану, але через одну нещодавню подію, вирішив, що час таки настав, доля, у яку полковник не дуже вірив, таки дала знак, що варто діяти.