Вересень 2019

Вересень 2019

Вертаючись пізно із заочної форми навчання, оскільки полковник наполягав тільки на цьому, говорячи, що загалом, вищої освіти їй не потрібно, Ія, як раніше, проходила через парк. Вечір вже встиг опуститись на світ, але нічні ліхтарі совісно виконували свою роботу, увесь шлях яскраво освітлений. Хоч людей вже не так багато траплялось, Ія не відчувала якогось страху, чи банальних переживань, що до неї хтось почне приставати, знала, що тут такого не роблять, не знайдеться жодного психа, навіть п'яного, котрий б зробив щось подібне всього у кількох метрах від поліцейського відділку. Можливо саме через це, тут таки не часто побачиш п'яних компаній, які нагло, прямо на лавочках, розпивають алкоголь, а через те це місце є спокійним.

Мирно собі йдучи, невпинно наближаючись до будинку, в якому мешкала, Ія проминула парочку, юнака з дівчиною. Здавалось би, нічим вони не примітні, таких безліч, на них не варто звертати уваги. Але річ в тім, що вони сварились, не дуже головно, але достатньо, аби люди відволіклись від своїх справ та звернули погляди до них. Але ніхто б не втрутився у ситуацію, вважаючи, що це їхня особиста справа.

Ія також ніяк не вплинула на перебіг тих подій, просто пройшла мимо, лишень кинувши на парочку короткий байдужий погляд своїх блакитних очей, покрокувала собі далі, але продовжуючи пасивно слухати все те, що ті голосно промовляли.

Та варто лиш їй пройти кілька метрів, як до її вух долинув звук удару долоні об щоку. Це змусило Ію миттю оглянутись і побачила, що та дівчина, чи то від несподіванки, чи справді від сильного удару, впала на землю. Тримаючись однією рукою за місце удару та, радше здивовано, аніж сердито, чи налякано, дивилась на хлопця, який, цілком очевидно, зробив таке, чого раніше собі не дозволяв.

Сама Ія, бачачи це, відчула прагнення, покарати поганця, і не просто якимось докором, а так, щоб він це назавжди запам'ятав, так, щоб він більше ніколи не посмів робити чогось подібного, ні з тою, ні з ким не будь ще. Полковник навчив їй кількох прийомів, та Ія не могла розраховувати на них, тому взяла з бордюру камінь та сміливо покрокувала до тієї парочки.

- Агов, урод! - доволі жорстко вимовила вона до хлопця, який стояв до неї спиною.

На оклик він відразу ж оглянувся. Але не встиг нічого зробити, як отримав сильний удар каменем в обличчя. Не в змозі встояти, також повалився. Ія ж, роблячи все це, на диво для себе, зберігала холоднокровність зовсім не переживала, що цей її удар може виявитись фатальним. Їй потрібен тільки результат, а яким вже буде, то не так вже й важливо. Сам ж хлопець, також, все ще, лежачи на землі, тримався за ніс, який цілком очевидно найбільше постраждав, певне не думав підніматись, аби дати здачу тому, а вірніше тій, яка посміла таке вчинити з ним.

- Що ти зробила? Нащо ти це зробила? Ти ж могла вбити його! - слізно і налякано, замість "дякую" чи ще чогось такого, раптом крикнула дівчина, котру кілька секунд тому саму вдарили по щоці.

Вона, повністю не піднімаючись, підповзла до хлопця, щось йому тихо і навіть ніжно, з турботою, промовила, допомогла вже йому підвестись. Вдвох, нічого більше не говорячи, ні одне одному, ні Ії, швидко, наче тікаючи від неї, пішли геть.

Ія ж, не відчувала ніякої образи за це, хоча розуміла, що якби не втрутилась, все могло б розгорнутись не найкраще для тих обох, а особливо для неї. В той момент вона відчувала гордість за себе, за те, що наважилась на такий вчинок, не відступила, за те, що у її голові не спалахнуло жодної думки про відміну запланованої дії, чи страху за наслідки. Їй і раніше доводилось бити людей, переважно однокласників, але так, щоб захищати когось, ніколи ще раніше. Тепер ж Ія зрозуміла, що може постати як за когось, так і за себе саму, а отже, всі ті навчання, вишкіл і виховання полковника не пройшли даремно, зрозуміла, що таки зможе виконати те завдання, яке він поклав на неї.

Впустивши камінь прямо на доріжку, а не поклавши його звідти, звідки взяла, продовжила свій шлях, із сильним тремтінням у всьому тілі, особливо руках, диким калатання серця та максимально збудженою, але разом з тим, радісною, навіть переможною посмішкою на вустах.

Полковнику нічого не розповідала, думала, що ця подія може пришвидшити виконання того завдання, а цього Ія вкрай не хотіла ще робити, хоча справедливе полум'я помсти, яке у ній розпалив полковник, палало, мов багаття святої інквізиції.