Грудень 2019

Грудень 2019

- Ти не зробила те, заради чого ти існуєш на цьому бісовому світі! - прокричав чоловік чергову фразу, яка, як випущена лучником стріла, вміло поцілила дівчині прямо у серце.

Цього вона вже витримати не змогла і зірвалась з крісла. Вся її втома вмить зникла, поступившись місцем люті. Сам ж чоловік, який наказав їй іменувати себе не інакше як "полковник", певне не очікуючи такої реакції, вмить змовк, певне згадавши той епізод, що трапився минулого місяця, та почав передбачати, що це знову може повторитись.

- Я не посмію, аби ти таке мені говорив! – сердито викрикнула Ія. - Якщо я тільки для того потрібна, що не могла зробити, то значить цьому проклятому світу я зовсім не потрібна! – все голосніше та голосніше кричала вона. Та зробивши паузу, аби перевести подих, сказала вже із вдаваним спокоєм та холодністю, - Власне як і тобі!

Після цього Ія рушила вперед. Полковник, бачачи, як вона наступає, вже не очікувано для самого себе, відступив. Але його прогноз виявився помилковим, дівчина просто пройшла мимо нього, зовсім не збираючи відбирати у нього костиль. Замість цього взяла із комода ключі та відразу покинула межі квартири, яку мусіла називати своїм домом. Голосно грюкнувши за собою дверми, спустилась вниз сходами. готувалась піти геть.

- І куди ж ти підеш? Ти змушена будеш приповзти сюди назад, бо більше тобі нікуди діватись! - почула юнка, вже дійшовши до виходу з будинку.. Ця фраза також поцілила їй у серце, але вертатись і якось відповідати на неї не стала, розуміла, що це марна трата часу.

- Пішов ти нахрен, бісів полкан! - крикнула вона, що почув не тільки адресат, але і чи не всі жителі будинку і вийшла на вулицю.

Ія, всупереч його словам, знала куди має йти, не дарма ж вона забрала з собою ключі. Маючи у кишені трохи грошей, прямувала прямо на вокзал, аби звідти вирушити у село, яке розташоване неподалік. Раніше вона терпіти не могла туди їхати, але тепер, у всій цій ситуації, розуміла, що тільки там зможе над всім добре подумати, розібратись у всьому і вирішити, що далі робити. Не боялась, що та її хтось знайде, оскільки завжди говорила полковнику, що ненавидить село, тож слідом за нею він туди точно не подасться.

Дорога до зупинки, звідки відправляється маршрутка у село, яке їй потрібне, зайняла більше ніж десять хвилин. Там ж, відразу, увійшла у автобус, де вже не застала жодного сидячого місця, мирно, як і всі, стала очікувати, коли транспорт рушить у дорогу. Всередині багато хто розмовляв, але вистачало таких, які мовчали, дивились у вікно, рідше у екрани власних мобільних. Помітивши це, Ія згадала, що свій так і не взяла, тож це пояснювало, чому ж до неї досі не подзвонив полковник. Але, при цьому, пригадала, що досі тримає у кишені куртки револьвер, це її трохи розхвилювало. Торкнувшись його, крізь тканину, подумала, про те, лиш аби він не вистрелив. Тоді ж уявила собі ту ситуацію, всю паніку, яку викличе це дійство. Це її навіть зуміло розсмішити і чи не вперше за тиждень, або більше, на її обличчі з'явилась посмішка, що зовсім не характерною для неї, не дивлячись на те, що дівчина доволі миловидна. На чергову пасажирку, котра толком від інших не відрізнялась, окрім як рідкісним іменем, ніхто не звертав уваги. Сама Ія не збиралась покидати транспорт тільки для того, аби позбутись зброї, лишень сподівалась, що через тисняву, якої не передбачалось, не станеться прикрої випадковості, або ж закономірності, в результаті чого жодна куля не покине барабан револьвера.

Нарешті вони всі рушили, краєвид за вікном, хоч доволі одноманітний, складався суто із висоток, став змінюватись. Ія дивилась на все те, прагнучи якомога швидше опинитись вже у тому селі.

"Якщо щось погане має статись, воно обов'язково станеться" - крутилось постійно у її голові. Хвилювання про необережний, самовільний вистріл, посунули на задній план всі ті події, які трапились із нею сьогодні, нездійснене завдання, яке, згідно слів полковника, єдина мета її існування, обличчя жінки, яка відчинила їй двері, а також її доньки. Ія вирішила зійти на першій зупинці, аби звідти пішки рушити до будинку. Але ось, коли багатоповерхівки змінились деревами, а через декілька хвилин показались вогні нічого села, дівчина переконалась, що людей не так вже й багато, аби міг статись якийсь неприємний конфуз зі зброєю, їй перехотілось завчасно покидати транспорт.