Глава 7

Ранок суботи почався з того, що Рендал ледь не виколов собі око власним чубчиком. Його попелясто-русяве волосся, яке на Вілламорі вважалося еталоном студентської недбалості, в умовах київської екології та відсутності магічного розчісування перетворилося на справжнє вороняче гніздо. До того ж, учора під час прогулянки весняний вітер так невдало відкинув пасма з його скронь, що один із перехожих довго і з підозрою вдивлявся в його злегка загострені вуха. Аліса, яка спостерігала за його марними спробами впоратися з цим хаосом за допомогою гребінця, прийняла вольове рішення. Вона мовчки взяла його за руку, завела до ванної кімнати, посадила на табуретку і дістала з шафки гострі кравецькі ножиці.

— Сиди тихо, — скомандувала вона, накидаючи йому на плечі старий рушник. — Відрізатиму все зайве. Якщо відріжу вухо – приклеїмо скотчем.

Рендал нервово ковтнув, але не поворухнувся. Для істоти з магічного світу дозволити комусь стояти за спиною з холодною сталлю біля самої шиї це акт абсолютної, беззаперечної довіри. Аліса обережно пропустила крізь пальці його густе волосся. Воно було м'яким, незважаючи на сплутаність. Вона відчула, як він трохи напружився, коли леза ножиць вперше клацнули біля його скроні, але вже за хвилину його плечі розслабилися. У ванній панувала затишна, інтимна тиша, яку порушувало лише ритмічне чик-чик-чик і тихе дихання Рендала. Аліса зосередилася на процесі. Вона акуратно вкоротила волосся на потилиці і зрізала чубчик, залишивши достатньо довжини з боків, щоб кінчики його специфічних вух залишалися надійно прихованими. Коли вона змахнула останні зрізані волосинки з його шиї щіточкою, Рендал подивився в дзеркало. Він виглядав зовсім інакше: охайніше, свіжіше і ще більше схожим на земного хлопця.

— А тепер фінальний штрих, — Аліса дістала з кишені темно-сіру шапку-біні великої в'язки і натягнула йому на голову, сховавши під нею і вуха, і залишки ельфійського шарму. — Оце ідеально. Тепер ти виглядаєш як типовий київський скейтер-бариста. Тобі тільки стаканчика з лате не вистачає.

Рендал обережно помацав шапку. Вона щільно облягала голову, даруючи відчуття безпеки. Він підняв на Алісу погляд через дзеркало і його очі засяяли вдячністю. Щоб відсвяткувати новий імідж, вони вирішили сходити до найближчого супермаркету за круасанами. Але не встигли вони спуститися на один проліт, як двері сусідньої квартири рипнули. На площадку вийшла тітка Галя: жінка невизначеного віку з фіолетовим відтінком волосся, чий інформаційний радар працював краще за урядові супутники. Вона зупинилася, спершись на мітлу, і її очі миттєво просканували Рендала з ніг до голови.

— Ой, Алісочко! Доброго ранечку, — проспівала тітка Галя, роблячи крок уперед, щоб перекрити їм шлях до відступу. — А я дивлюся у вічко – хто це в нас так гарно тупотить? А це ти не сама. А хто це в нас такий симпатичний? Що, Максима свого вигнала і нового кавалера завела?

Аліса відчула, як по спині побіг холодний піт. Рендал стояв поруч, кліпаючи довгими віями, і абсолютно не розумів причини її паніки.

— Доброго ранку, Галино Іванівно. Ні, це не кавалер, — мозок Аліси запрацював на межі можливостей, генеруючи легенду зі швидкістю світла. — Це... мій троюрідний брат. Рома. З Карпат. Він приїхав... вступати до університету.

— З Карпат? — тітка Галя ще більше примружилася, розглядаючи «Рому», який стояв у хіпстерській шапці та джинсах Максима. — А чого ж він мовчить? Чи горді ми, з сусідами не вітаємося?

— Він не може! — Аліса трагічно знизила голос. — Рома... він пережив страшний шок. Розумієте, він жив у дуже глухому селі. Пішов по гриби і... зустрів ведмедя.

Брови тітки Галі поповзли вгору.

— Ведмедя? Матінко!

— Так. Ведмідь стояв прямо перед ним. Ревів! Рома так злякався, що від психологічної травми тимчасово втратив голос. Лікарі сказали, йому потрібен спокій і міське середовище, подалі від лісу.

Рендал, хоч і не міг говорити, але завдяки вбудованому всерозумінню чудово вловив суть розмови. Коли тітка Галя перевела на нього погляд, сповнений жаху і співчуття, напівельф виконав свою роль на «Оскар». Він сумно опустив очі, поклав руку на горло і видав тихий, надламаний і дуже трагічний зітхання, ледь помітно тремтячи плечима.

— Ой, лишенько... — тітка Галя перехрестилася. — Бідна дитина. Ти ж його годуй добре, Алісочко. Який худенький. Принесу вам пиріжків учорашніх. Нехай одужує!

Коли вони нарешті вийшли на вулицю, Аліса прихилилася до стіни будинку і істерично захихотіла. Рендал стояв поруч, гордо випнувши груди. Він вважав, що врятував ситуацію просто блискуче. 

Після обіду Алісі довелося поїхати до архіву, щоб забрати забуті вчора ключі від сейфа. Вона залишила Рендала вдома, суворо наказавши нічого не ламати. Але Рендал більше не хотів сидіти без діла. Його діяльна студентська натура вимагала відплатити дівчині за її доброту. Якщо він не може чаклувати, він застосує земні інструменти! Він вирішив прибрати квартиру. Спочатку він мав епічну битву з пилососом. Цей «ревучий хобот» здався йому знаряддям тортур, але збагнувши принцип всмоктування пилу, Рендал втягнувся. Він вимив підлогу шваброю, витер пил і склав усі речі. Але цього було замало. Як маг, він відчував, що енергія в кімнаті тече неправильно. Меблі стояли хаотично, блокуючи «ефірні потоки» (яких тут не було, але стара звичка – страшна річ).

Коли Аліса повернулася додому через дві години, вона завмерла на порозі. Квартира сяяла ідеальною чистотою. Але впізнати її було неможливо. Важкий диван був розгорнутий по діагоналі в центр кімнати. Письмовий стіл стояв біля вікна під дивним кутом, утворюючи «трикутник сили». Книги на полицях були розставлені не за авторами, а за кольором обкладинок, утворюючи ідеальну спіраль веселки. А на самій верхівці високої шафи сидів кіт Архів. Його очі були розміром із п'ять копійок, хвіст розпушився до стану йоржика, і він дивився вниз із таким шоком, ніби побачив відкриття порталу в пекло. Рендал стояв посеред кімнати зі шваброю в руках, сяючи гордістю.