Глава 5

Залишок робочого дня в архіві пройшов у напруженій тиші. Аліса машинально сортувала довідки, раз у раз кидаючи погляди в бік дальніх стелажів, де, немов миша під віником, сидів напівельф. Після інциденту з директоркою Рендал згорнувся калачиком на купі старих папок і просто спав, виснажений власним магічним викидом. Коли настінний годинник нарешті показав шосту, телефон Аліси тихо вібрував у кишені. На екрані світилося сповіщення від банку: зараховано аванс. Дівчина полегшено видихнула. Гроші зараз були дуже доречними, адже її несподіваний гість потребував не лише одягу з плеча колишнього, а й власної зубної щітки, шампуню, а головне — нормальної їжі, бо на замороженій піці ельфійський організм довго не протягнув би.

Вона розбудила Рендала, і вони непомітно вислизнули з будівлі, розчинившись у вечірньому натовпі Києва. До великого супермаркету йшли пішки. Яскрава неонова вивіска гіпермаркету височіла над парковкою, немов маяк. Коли вони наблизилися до входу, Рендал раптом зупинився, інстинктивно виставивши руку вперед. Перед ними були широкі скляні двері без ручок. На Вілламорі такі перепони зазвичай захищали скарбниці архімагів і вимагали складної комбінації рун або краплі крові для відкриття. Напівельф напружився, готуючись до відбиття магічного удару... але двері з тихим шипінням просто роз'їхалися в різні боки перед смертною дівчиною. Рендал кліпнув. Він обережно зазирнув усередину, очікуючи побачити пастку, але побачив Храм Достатку.

Сліпуче біле світло тисяч ламп відбивалося від глянцевої підлоги. Нескінченні ряди стелажів, заставлені яскравими коробками, пляшками та банками, тягнулися кудись за горизонт. На ринках Вілламора торгувалися за кожен мішок зерна, а свіжість м'яса перевіряли на запах. Тут же їжі було стільки, що нею можна було нагодувати цілу армію, і вона вся була закута в прозору, ідеально чисту броню пластику. Рендал боявся навіть дихати надто голосно. Він сприймав це місце як імператорську скарбницю, де кожен предмет має величезну цінність.

— Тримай, — Аліса підкотила до нього порожній металевий візок. — Будеш моїм зброєносцем. Тримайся за ручку і штовхай вперед. Тільки обережно.

Напівельф вхопився за візок обома руками. Коліщатка тихо заскрипіли по плитці. За хвилину страх змінився цікавістю, а цікавість – дитячим захватом. Він штовхав цю дивну металеву колісницю, і йому це подобалося. Він трохи прискорився, потім ще трохи. Аліса обернулася саме тієї миті, коли Рендал, сяючи очима, мчав прямо на велетенську піраміду з акційних чипсів "Lays".

— Гальмуй! — скрикнула Аліса, хапаючи візок за борт за секунду до катастрофи.

Рендал винувато опустив вуха, які надійно ховалися під відрослим волоссям, і відпустив ручку.

— Давай краще я, — зітхнула вона, направляючи їх у бік овочевого відділу.

Тут на Рендала чекало нове випробування. Овочі та фрукти лежали ідеальними гірками. Усі яблука були однакового розміру, наче їх відливали у формах. Помідори блищали під лампами, але абсолютно не пахли землею. Напівельф насупився. Він підійшов до гори глянцевих червоних томатів, закрив очі і простягнув над ними долоні, ледь ворушачи пальцями. На Вілламорі друїди так перевіряли життєву силу плодів, щоб дізнатися, чи не зіпсовані вони зсередини гниллю або темною магією. ФВін так зосередився на спробах відчути «ауру» помідорів крізь пластикову упаковку, що не помітив, як поруч зупинилася огрядна жінка літнього віку з власним візком. Вона підозріло примружилася, дивлячись на хлопця, який робив магічні паси над овочами, ворушачи губами в беззвучному трансі.

— Наркоман якийсь, чи що? — голосно і невдоволено пробурмотіла жінка, міцніше перехоплюючи свою сумку. — Охорона! Тут хлопець продукти портить!

Аліса матеріалізувалася поруч за частку секунди. Вона схопила Рендала за лікоть і широко, максимально приязно усміхнулася жінці.

— Вибачте, бабусю, він не наркоман! Він... еко-активіст! Веган-практик. Перевіряє карму теплиць і ауру пестицидів. Знаєте, зараз така молодь пішла, без енергетичної перевірки нічого не їдять. Ходімо, Святозаре, тут аура зіпсована!

Рендал, нічого не розуміючи, але відчуваючи небезпеку, дозволив потягти себе геть. Вони швидко зникли за рядами з ковбасами, залишивши бабусю хреститися вслід.

Додому вони повернулися з двома важкими пакетами. Поки Рендал, отримавши власну зубну щітку з м'якою щетиною і пляшку шампуню із запахом хвої, досліджував ванну, Аліса зайнялася вечерею. Вона вирішила приготувати щось максимально просте і домашнє: насмажила цілу пательню картоплі з цибулею та часником, а до неї дістала банку маринованих огірків, яку передала мама. Коли кухня наповнилася густим, шкварчащим ароматом справжньої їжі, Рендал матеріалізувався на порозі, немов привид. Його ніздрі тремтіли. Вони сіли за маленький кухонний стіл. Рендал обережно підчепив виделкою золотисту скибочку картоплі. Поклав до рота. Жував. Його очі повільно розширилися. Це не була гумова заморожена піца. Це був смак землі, вогню і турботи: прості, зрозумілі речі, які були однаковими в усіх світах. Він почав їсти так швидко, що ледь не обпікся, тихенько мукаючи від задоволення. Аліса дивилася на нього з легкою усмішкою.

— Подобається? — запитала вона, вказуючи виделкою на тарілку. — Кар-топ-ля.

Рендал завмер. Він відклав виделку, набрав у груди повітря. Його кадик нервово сіпнувся. Вимова давалася йому важко, артикуляційний апарат пручався, мозок плутався в позиціях язика для незнайомих літер.

— Ка... р-р-р... топ... ля, — хрипко, з сильним риком, який більше пасував би хижаку, видавив він.