Глава 3

Квартира Аліси пахла старим папером, корицею та спокоєм. Це була невелика однокімнатна «чешка» на третьому поверсі, де кожен вільний сантиметр простору був окупований книгами. Вони стояли на стелажах, лежали стосами на підвіконні і навіть утворювали хистку архітектурну композицію біля крісла. Аліса відчинила вхідні двері, пропустила Рендала вперед і звичним жестом клацнула вимикачем на стіні. Кімнату залило м'яке жовте світло. Рендал здригнувся і миттєво притиснувся спиною до дверей. Його очі гачково метнулися до стелі, де у скляному плафоні сяяло «штучне сонце», а потім повернулися до пластикової коробочки на стіні. Напівельф обережно, кінчиком пальця, торкнувся вимикача. Він примружився, намагаючись розгледіти руни активації. Де кристал-накопичувач? Де магічний контур? Як ця дівчина активувала артефакт такої потужності без жодного слова і навіть без концентрації ефіру?

— Це електрика, — зітхнула Аліса, знімаючи куртку. — Фізика. Ніякої магії. Роздягайся, тобто знімай цю жовту куртку, свою мантію можеш поки залишити.

Не встиг Рендал осмислити концепцію «світла без магії», як із темного коридору вийшов справжній господар квартири. Це був Архів: величезний рудий кіт із нахабною мордою та характером відставного генерала. Зазвичай він зустрічав гостей презирливим шипінням або стратегічним ігноруванням. Архів зупинився за метр від Рендала. Принюхався. Його вуса сіпнулися. Рендал завмер, з цікавістю розглядаючи маленького хижака. На Вілламорі коти теж водилися, але вони зазвичай мали по три хвости і вміли ставати невидимими. Цей виглядав цілком звичайним, хіба що надто товстим. Напівельф повільно опустився на навколішки і простягнув руку з розчепіреними пальцями. Аліса хотіла попередити, що Архів кусається, але слова застрягли в горлі. Рудий тиран підійшов до чужинця, голосно і вібруюче муркнув і... з розмаху боднув Рендала головою в долоню. Потім кіт почав тертися об його ноги, вигинаючи спину дугою.

— Зрадник, — тихо констатувала Аліса. — Він навіть мені так не радіє. Мабуть, відчуває твою ельфійську ауру. Чи запах лісу. Добре, Друїде, йди мити руки. Прямо по коридору, перші двері праворуч.

Рендал слухняно пішов у вказаному напрямку. За хвилину з ванної кімнати почувся дивний шурхіт, а потім, гуркіт пластикового стаканчика із зубними щітками. Аліса кинулася туди. Картина, яку вона побачила, була гідна картини епохи Відродження. Рендал стояв над раковиною, напруживши кожну лінію тіла. Він робив складні, плавні паси руками перед хромованим змішувачем, суплячи брови, і з таким натхненням дивлячись на кран, ніби намагався викликати звідти духа води. Коли черговий жест не спрацював, він тихенько і розчаровано завив, легенько постукавши пальцем по металу.

— О, Господи, — Аліса прикрила обличчя долонею, стримуючи сміх. Вона підійшла ближче, стала поруч і просто підняла важіль змішувача вгору.

Вода вдарила тугим струменем. Рендал відскочив так різко, ніби це був драконячий вогонь. Його бурштинові очі стали розміром із блюдця. Він обережно простягнув палець і торкнувся води. Потім перевів погляд на важіль, який Аліса повернула спочатку в червоний бік (пішов окріп), а потім у синій (крижана). Його обличчя освітилося чистим, дитячим захватом. Вода, що змінює температуру від одного руху шматка металу! Без магічних контрактів із духами річок! Це було геніально у своїй простоті. Він підняв на Алісу погляд, сповнений щирої поваги до цієї цивілізації, і його кадик нервово сіпнувся.

— Дякую... кх... — хрипко, ніби через силу, видавив він із себе. Звук був ламаним, жорстким, але це було перше слово, яке він зміг вимовити.

— Нема за що, — усміхнулася вона. — Прогрес іде. Мило в дозаторі. Натисни на нього. Тільки не чаклуй.

На вечерю була заморожена піца з грибами. Рендал сидів на табуретці на крихітній кухні, жував гумове тісто з синтетичним сиром і намагався не кривитися. Їжа його світу була сповнена смаків природи, а це нагадувало пропечений картон із сіллю. Але він був страшенно голодний, тому мовчки ковтав шматок за шматком, запиваючи водою. Аліса тим часом розчистила місце на столі, увімкнула настільну лампу і розгорнула його синій біометричний паспорт. Як професійний архіваріус, вона не могла стримати захоплення.

— Це неймовірно, — бурмотіла вона, розглядаючи сторінки на просвіт. — Водяні знаки. Мікрошрифт. Голограми. Навіть чіп прощупується у пластику. Якби я не бачила, як ти вивалився зі стіни, я б поклялася своїм дипломом, що це справжній документ. Рендал відклав шкуринку від піци, підсунув до себе блокнот і почав швидко писати.

«Це Легенда порталу. Старі майстри казали: якщо пройти між світами, магія дверей дасть тобі те, що треба для виживання там. Але це був лише міф. Ніхто не повертався, щоб підтвердити.»

— Тобто двері буквально зламали державну базу даних України, щоб вписати туди твоє ім'я і згенерувати ідеальний паспорт? — Аліса потерла скроні. — Знаєш, мене більше лякає не те, що магія існує, а те, наскільки вона бюрократично грамотна.

Рендал тихо хмикнув – звук вийшов напрочуд приємним і знову взявся за олівець.

«Магія логічна. Світ без папірця небезпечніший за світ без меча.»

— Хоч у чомусь ми схожі, — погодилася Аліса, закриваючи документ. — Гаразд, містере Лісовий. Час спати. Завтра буде важкий день.

Вона дістала з шафи старий, завеликий домашній костюм: сірі спортивні штани і чорну футболку з логотипом якоїсь невідомої Рендалу метал-групи.

— Твою мантію треба зняти. Вона в пилу і... ну, взагалі-то, ти в ній спати не будеш.