ЗАЛИШАЙСЯ ДИТИНОЮ. ДИТЯЧІ ТРАВМИ

Скільки б тобі не було років, завжди будь дитиною всередині.

Дозволяй собі пізнавати світ, задавати незручні питанні, насолоджуватися кожною прожитою хвилиною, пити життя з жадністю, допитливий розум має бути завжди ввімкнений і активний, цікався всім, що відбувається навколо тебе.

Я впевнена, щоб згадати тобі своє дитинство, треба добряче задуматися і напружити мізки. Скоріш за все, ти згадаєш якісь неприємні речі, бо вони самим болісним рубцем карбуються в нашій пам'яті і серці, створюючи з нас особистість, на основі подібних випадків. Можливо, через такі випадки ми стаємо замкнені в собі, бо нас ображали, дразнили, знущались. Ми боїмося сміло висловлювати свою думку, боячись, що вона комусь не сподобається і над нами будуть насміхатися, глузувати, адже ми дорослі, а відчуємо знову те дитяче приниження. Можливо, ми отримали фізичні травми від батьків, насильство, знущання і через це боїмося заводити стосунки, щоб не повторювати помилок батьків, щоб в нас не прокинувся той монстр, якого ми бачили в батька, який нас бив. Можливо, мама взяла над нами опіку таку, що ми боїмося без неї і кроку ступити, настільки не впевнені в собі. А можливо, якраз ми не отримали тієї опіки і любові від батьків, бо вони були занадто зайняті собою, влаштовуючи особисте життя… Ми не зрозуміємо тих вчинків, поки не проаналізуємо, з чого це все витікало і що це дало особисто нам. Добре, якщо ми змогли без психолога розібратися, в чому справа, а багато хто, та практично всі, тягнуть цей багаж образ за собою в своє доросле життя і дуже часто повторюють його на своїх дітях, замість того, щоб зробити висновки, що я не хочу такого ні для себе, ні для своїх дітей. То ж, чого з нами так вчинили? Людина ділиться з тобою або своїм болем або своєю любов`ю, тому, якщо тебе ображають, значить людина так само обділена була увагою в свій час і принесла свої образи в твоє життя. В такому випадку треба зрозуміти, пробачити і ні в якому разі не продовжувати цю традицію на своїх дітях. Людина ділиться болем, адже іншого не знає, не вміє, не навчили. Від того, що вона комусь доставляє біль, отримує вприски адреналіну, відчуває що володіє ситуацією, відчуває себе головною, сильною, чого їй бракувало в свій час, у своєму дитинстві. Вона навіть не задумується, що може бути по-іншому, бо ця програма настільки закарбувалась в її памяті і забарикадувала її серце, що він навіть не розуміє, що можна поступити по-іншому. Вона думає, що таким чином виховує, закаляє вас, а насправді ламає, як колись це зробили з нею. Штампуються ті ж самі роботи, які бояться, які не впевнені в собі, які слухняно виконують чужі накази, пригнічуючи особисту волю.

Якщо серце людини наповнене любов’ю, то вона буде тебе огортати цією любов’ю і ти будеш щасливою дитиною.

То ж ми маємо зробити ще один висновок з дитячих травм. Який урок вони нам дали? Адже кожна людина приходить в наше життя з якоюсь метою і ми маємо зрозуміти, що саме вона принесла для нас. Якщо ми зрозуміли, як мінімум, що не хочемо так само поступати і зі своїми дітьми, якщо ми стали сильніші, більш напористі, вперті, це добре. Можливо навіть і те добре, що ми стали замкнуті, то ж більше залишаємося за своїми думками і не впускаємо в своє життя токсичних людей. В будь-якому випадку висновок робити лише тобі. Щаслива та людина, яка впевнено крокує по життю, пробачивши всіх, хто образив її, не тягне за собою возика з обідками і не мусолить їх періодично, жаліючись, яка я нещасна. Так, це дає сплески адреналіну, але призводить до пагубної звички все життя бути жертвою і у всіх свої проблемах звинувачувати когось…

Візьми відповідальність за своє життя на себе. Лише ти вирішуєш, ким будеш завтра!

А тепер згадуємо приємні моменти дитинства… Нуууу, як??? Вийшло??? На якій хвилині? Якщо ти сидиш і посміхаєшся від переповнення яскравих спогадів, я за тебе безмежно рада! Але якщо для тебе це не проста задача, то відтепер матимеш завдання копатися в собі, щоб відкопати якомога більше того, від чого ти в дитинстві була щасливою по-справжньому. Адже, зазвичай ці спогади відходять на задній план і не повертаються, хоча несуть в собі дуже важливу роль. В дитинстві ми жили по-справжньому, майже без турбот, без думок, на що я житиму завтра… Ми насолоджувалися кожним моментом, не рахували час, бо знали що прийде завтра і ми продовжимо гру. Ми не рахували калорії і зовсім не думали про їжу, їли все, що потрапить під руку, або взагалі були весь день голодні, хоча не відчували голоду. Ми світ пізнавали через гру, адже на підсвідомості розуміли, що наше життя - це гра і треба вміти швидко адаптуватися під правила, що постійно змінюються,про які ми навіть і не знаємо. Ми вивчали світ, падали і вставили, навіть не сумніваючись, що навчимось ходити, бо це закладене в нас і ми в будь-якому випадку підемо. То ж чого ми зараз сумніваємось, роблячи кожен крок?...
Ми не звертали увагу на те, в чому були вдягнені, не хизувалися перед друзями брендованими дорогими прикрасами, адже нам було на це начхати, нам просто було добре разом. Звідки ж у нас взялись ці якості, а вони взагалі наші? Прислухайся до себе, перебери свій гардероб масок, приміряй кожну і відчуй серцем: це точно твоє “вбрання”, чи ти його придбала з часом, навіяне суспільством, по принципу - так треба. Ти ж не хочеш відрізнятися від усіх, ти хочеш іти в ногу з усіма, як всі, загальне стадо… Чи ні??
Ми бігали босі по траві, стрибали в калюжах, стрибали під дощем, ловили язиком сніжинки… Ми думали про те, що захворіємо??? Ні!!! Бо ми довіряли своєму Творцю, ми знали, що про нас потурбуються, що ми в безпеці і з нами буде все добре. То ж чому ми зараз втратили цю віру, довіру…. Зазирни в минуле, пригадай, відчуй, зупини момент, насолодись ним…. Повторюй цю вправу якомога частіше, перенеси її в теперішнє життя, стань дитиною, тою довірливою, безпосередньою, щасливою….

Коли ми залишалися самі, ми падали, набивали синці, зносили коліна, ми не шукали винного, вставали і бігли далі, раділи життю, продовжуючи гру, забувши, що кров юшить з коліна, бо нам гра цікава, подобається. То чому ж зараз ти шукаєш крайнього у всіх своїх невдачах, чого перекладуєш збите коліно на всіх, крім себе, адже цей крок зробив ти сам. Байдуже, що тобі кажуть навколо, рішення прийняв саме ти, тому візьми відповідальність за своє життя на себе і зроби цю гру знову цікавою, щоб тобі було начхати на синці і збиті ноги, заради того водовороту, в якому ти обертаєшся з задоволенням. Не заради гарного результату, що тебе похвалять чи дадуть медальку, заради самого процессу, адже це і є життя.