Тридцять друга частина

   Так він і дійшов до виходу з корабля.

    - Любий, ти можеш мене поставити, я сама вмію ходити. І щось мої енергетики почали хвилюватись. Не можу поки зрозуміти чому? – Вони повільно рушили коридором до виходу з печери. Дійшли до роботів яких поклали щоби завадити закритись воротам. Насилу вдвох відтягнули їх. Вийшли з печери. – Ти знаєш мої енергетики якісь дуже збуджені. Ні постій. Вони розмовляють.

    - Він тут, він тут, ми врятовані ми повноцінні, він його не знищив, - чулись голоси в голові дівчини.

    - Поясніть що він, хто він, чому ви нервуєте.

    - Ми не нервуємо, ми радіємо, це він, ось він – РУШІЙ!

Над скелями осяяний срібними іскрами почав проступати контур доволі великого корабля. Він висів в повітрі перед ворітьми і здававсь  виліпленим невідомим скульптором із снігової маси, яка іскрилась та переливалась  в сонячних променях.  Сяйво потроху розчинилось і він представ у всій своїй  красі. Абсолютно білий і такої ж трикутної форми, неначе доісторичні будівники кораблів іншої форми не знали.

    - Він цілий, не пошкоджений, він нас чує, та… - вони на хвилину замовкли. – Він нам не підпорядковується. Карадан переробив модель управління. – голоси в голові у Ріти не замовкали. – Він переданий у володіння Гуча і Ріти. Тепер вони керують кораблем. – Сум накрив свідомість енергетиків.

    - Ви засумували, чекайте, я,  ви, і ми всі разом, одне ціле. Так сталось, карадан в свій час його підпорядкував собі, та зараз все змінилось. Все що він може робити для вас, так і буде, ми перешкоджати не будемо.

    - Це благородно з вашої сторони, однак неможливо.

    - Чому неможливо поясніть? - корабель тим часом повільно обертавсь навколо своєї  осі. Осяяний сонцем він виблискував своїми плоскими сторонами. Ось його вершина сховалась в набіглий хмарині. Тільки зараз стало видно який він великий.

     Тут в Гуча виникло, просте запитання - якщо карадан запечатаний в шахті, то де знаходивсь весь цей час цей корабель. Проте запитувати він не поспішав.

    - Цей корабель головний в плетінні просторового мережива. Він розміщує наші бусинки в певному порядку в місці найбільшої напруги первинних елементів, там де їх щільність найбільша, створюючи  складну  просторову конструкцію з частинок енергетиків. Потім ми починаємо перетворювати  первинні частинки об’єднуючи їх в галактики, сонячні системи все те де ми зараз знаходимось. В результаті об’єднання первинних частинок вивільняється енергія яку ми поглинаємо і утримуємо. Якщо ми її вивільним, всесвіт знову зникне перейшовши в початковий стан. Та якщо вибухає тільки одна з бусинок то перетворюється тільки мала частину всесвіту, наприклад декілька сонячних систем. Енергію ми можем вивільняти навіть порціонно, маленькими частками, так ми можемо знищити вершителя. Нічого не виникає і не зникає безслідно. Таким чином ми можемо ліквідувати  перетворивши в первинні елементи, іншими словами в ефір, частину існуючого простору. Та всесвіт безкінечний, там за межами світу в безкінечному ефірі ми можемо створити новий всесвіт ми для цього існуємо. І рушій наш засіб для плетіння мережива,  іншими словами розміщення нас в певному порядку в просторі. Він не має обмежень в швидкості пересування в відомому просторі, бо тут ефір елементарних частинок стиснений в планети та галактичні утворення, іншими словами в матеріальні частинки, між ними простір пустий. За межами відомого всесвіту туман початкового ефіру сповільнює швидкість рушія та все одно вона не піддається вимірюванню. І знову безкінечний процес створення, спочатку тверда матерія, потім праця нікі зі започаткування живої матерії, її розвиток до розумних істот, і на жаль - занепад.

  В просторі все безкінечне і наша праця теж. На жаль кінцеве життя тільки біологічних створінь.

  Це те для чого ми з нікі існуємо, і це те з чого ми виникли. Без рушія ми тільки гігантські накопичувачі енергії. Яку космічні істоти яких ми і створили, спробували у нас вилучити. Одна з цих істот – вершитель. Він знищив рушіїв, та один залишивсь. Однак він виконує не наші накази.

     - То вершитель ваше творіння.

     - Так, і його потрібно знищити. Нікі створюють біологічну живу матерію. А він ненавидить все біологічне.

     - Я зрозуміла – рушій це засіб творення, нового всесвіту.

     - Так.

     - Він підкоряється нам, слабким біологічним утворенням.

     - Н жать, слабким і розумним.

     - Тоді як нам зробити так щоби рушій починав виконувати свою основну функцію?

     - Ми не знаємо, просто він зараз нас чує, та мовить що підкоряється вам, нам сумно.

     - Чекайте, я повторююсь, у нас кажуть «безвиході не буває» у вас з’явилась надія, ось вона, перед нами, потрібно перетворювати її в реальність, тільки я не знаю з чого почати?

     - Спочатку наповнимо його ядро енергією, потім опинившись всередині…

     - Будемо вирішувати як вам його передати, - закінчила Ріта. Щоби не переривати хід просторової історії. - Енергетики зашуміли.

     - Це не все, потрібно визволити наших братів які знаходяться у хатанів.

     - Ти чув мою розмову?

     - Так корабель потрібно віддати, та залишається три питання, потрапити всередину, перепрограмувати – тут я думаю нікі допоможуть, і головне - визволити енергетиків.

     - Рушій ти мене чуєш? – Ріта звернулась до корабля.

     - Так пані.

     - Як нам потрапити на борт.

     - Надсилаю платформу. – Від корабля відділилась платформа та повільно опустилась в сніг, і Гуч з Рітою ступили на неї. І ось вони підлітають до корабля. Великий і дивний. Він неначе живий, весь час пульсував та переливавсь в сонячних променях. Знизу відкривсь отвір і платформа залетіла всередину, і стала частиною нижньої площини корабля. І тут почались перші дивні речі. В кораблі вони не побачили ні коридорів, ні кімнат, ні комунікацій, нічого. Тільки малесенький простір з двома кріслами де опинились молоді люди посередині, і все. Білі стіни, біля стеля, та придивившись неможливо було зрозуміти чи стіни зі стелею взагалі були, вони стояли в просторі як в тумані і бачили тільки один одного. Початкова ілюзія кімнати зникла остаточно. Простір замкнувсь. Залишились візуально два крісла і дві людини.