Тридцять перша частина

    Він провів рукою і випадково торкнувсь стіни. Рука заіскрилась і пройшла крізь стіну. Рефлекторно Гуч її висмикнув. Що! Ріта дивилась на нього, він на неї.

     - Ти думаєш те що й я.

     - Здається так, - вона підійшла теж торкнулась стіни, ефект повторивсь, рука ввійшла не отримавши ніякого супротиву. Дівчина просто пройшла крізь стіну осяяна іскрами. – Заходь, - почулось з іншої сторони. Гуч весь заіскривсь, і опинивсь в другій половині залу. Тут теж світилось слабке світло і знаходивсь він.  Між двома  круглими до десяти метрів в діаметрі колонами, з виїмками посередині, які йшли одна зі стелі  інша з підлоги. Він знаходивсь посередині частково захований в виїмки колон, огорнутий по діаметру силовими лініями які йшли з однієї колони в іншу.  Непримітного сірого кольору. З незрозумілим потемнінням більшої половини кулі. Ось він, цей доісторичний ШІ побудований на невідомих принципах взаємодії між часточками великої пластичної маси. Тільки первісні ніки могли зрозуміти алгоритм його дій, та енергетики з негативною  пам’яттю, які воліли просто знищити.

   Намисто на шиї Ріти засяяло додатково освітлюючи залу.

   - Це він Карадан корабель і первісний мозок, перший побудований вершителем. Це він заточив нас в печеру. Його треба знищити. – Чулись голоси в голові дівчини.

   - Зачекайте, давайте спочатку з ним поспілкуємось, він в пасці, обезсилений, не поспішайте.  – Енергетики ще трохи пошуміли потім попритихали, та нагадали.

   - При першій команді ми його знищимо.

Почувсь скрипучий, повільний, проникаючий в самі клітини голос.

   - Ти принесла їх щоби мене вбити?... запала невелика пауза. -  Вони можуть не витрачати енергію на моє знищення, мені залишилось декілька діб. - Цей скрипучий голос лунав звідусіль. - Я законсервував більшу частину свого тіла. Тож можеш розібрати мене на первісні частини, і розсіяти в просторі, мій час прийшов…. Так навіть краще, ніж моя плоть розпадеться і потече заливаючи залу непотребом. Чого стоїш… дай  команду своїм вбивцям?

    - Я ти хто – святий, - не втрималась дівчина.

    - Ні! Зараз я ніхто.

    - На колоні зліва світла пляма, то портал під’єднання, притули руку, - почув голоси Гуч. Він підійшов приклав долоню. Блакитний потік почав вливатись в колону. Потім він виринув всередині і огорнув кулю. - Блокуємо виконавчі організми, - почув чоловік, - міняємо протоколи доступу… - почув згодом. – Об’єкт безпечний, знаходиться на початковій стадії відмирання. Для продовження спілкування необхідно підживити об’єкт енергією для повноцінного функціонування.

    - Вбити ти зможеш в любий час, зараз його потрібно підживити. Нікі не можуть з ним повноцінно працювати, він не функціональний.

     Ріта притулила руку, сяйво від намиста пройшло по руці і зайшло в кулю.

    - Достатньо?

    - Так. Наразі він в робочому стані, тільки від’єднаний від корабля. Ми відновили законсервовані частини тіла. Можете з ним розмовляти. – Повідомили нікі.

    І тут Гуч розгубився, він не знав про що можна говорити із доісторичним ШІ. Він дививсь на кулю і в нього все більше і більше виникало бажання – знищити і закрити питання.

    - Про що з ним говорити, його просто треба вбити, - він подививсь на Ріту слідкуючи за реакцією. – Він був створений для знищення всього живого і неживого теж, і зараз він тут в нашій владі, я не знаю про що з ним можна говорити.

     І тут в залі проскрипів голос ШІ.

    - Я хочу жити!

    - Що? – Чоловік з жінкою круглими очима дивились на кулю. – Ти простий ШІ, субстанція яка в якості харчування використовує чисту енергію. Штучне створіння до живого ти не маєш ніякого відношення. - Дівчина починала злитися, - намисто сяяло все сильніше.

    - Одна команда і його нема, - та вона ще стримувалась. Запала пауза.

    - Що ви скажете, - Гуч звернувсь до нікі.

    - В дану мить він безпечний, ми відслідковуємо взаємодію між його первісними частинками їх зв’язками, які виникають  в результаті думки та дій. Нам потрібен час для вивчення його намірів. Та на перший погляд в його тілі проглядається трансформація. Під час його створення, в деяких частинах субстанції утворивсь дефект зв’язків, між виконавчими частинками. За період його існування дефект поширився, він почав нестандартно мислити. Поки все що ми зафіксували. Чекайте.

    - Нікі його вивчають, просять зачекати. – Гуч іншою рукаю торкнувсь силового поля між колонами. Воно заіскрилось та всередину руку не пропустило.

     - Ми можемо відключити силове поле, тоді він стає абсолютно беззахисним. – пролунали голоси.

     - Відключайте. – Рука пройшла крізь поле. І тут Гуч відчув емоції. Емоція страху, загнаного у куток пташеняти яке не може захиститись, і тільки труситься від невідворотного. Всеосяжний жах заповнив залу. - Ти відчуваєш його переляк?

     - Так, дівчина не відводила погляду від кулі.

     - Ти подивись на його робота. - Він стояв в кутку зали і весь трусивсь, всі його руки конвульсивно смикались. – Невже ЩІ може відчувати страх.

     - Може, енергетики підтверджують, він боїться. Це дивно, як проста, ні, аж ніяк не проста, пластична маса може боятись за своє життя. Це неможливо, він же робот.

     - Нікі поінформували про те що, він був першим і дефектним, в хорошому розумінні цього слова. Він себе ідентифікував як живий організм. Повторюсь, просили зачекати, вони зараз займаються вивченням і розкодуванням всіх його запобіжників. До речі, в його пам’яті зберігається весь цикл виготовлення корабля, з матеріалами та первісними технологіями.

     - Мої енергетики заспокоїлись. Вони в ньому загрози не бачать. 

     - Тоді підемо і відчуємо себе гігантами, крісла стоять. – Чоловік з жінкою впали в сидіння і зникли, настільки вони були глибокими.

      - Якось я себе дивно відчуваю, особисто нам він шкоди не завдав. - Гуч з сумом дививсь на кулю. - Зло заподіяне в минулому – стало історією. Він себе усвідомив як живий організм. Я себе питаю – чому ні. Нікі, вони живі, це інше життя. Енергетики живі, теж інше життя. Чому життя повинно бути тільки в біологічній формі. Майбуть його творець уявляв собі всесвіт як життя в не біологічній формі, тому все знищував.