Двадцять п’ята частина

   Саламана нудилась. Амсудан її з собою не взяв, пославшись що проектуванням міста їй займатись  нецікаво, а в дикий ліс чоловіки йти не збирались. Жінки теж забрали Матрону і відлетіли. Та й прив’язана вона до Амсудана. Дозволу летіти з жінками він не давав. Тому вона побродивши по території бази пішла до озера і на березі заснула. Проснулась від  біохвиль володаря. Гравітан приземливсь на площі, де Саламана його вже чекала. Володар вийшов, погладив.

    - Завтра щоби тобі не було нудно, ми тебе візьмемо з собою.

    - А я гравітаном покерую.

    - Так. Ми візьмемо апаратуру сканування і пошуку корисних копалин, ти будеш у нас за пілота.

                                                  Зграя

    - Ріта ти можеш вийти разом з кухами, - ми поки з Сівією залишимось, в гравітані,  ми кіборгів не брали щоби не вносити додатковий стрес, тому поки залишимось під захистом силового поля, - Самутая зачинила за Рітою стулки і випустила декілька мікро дронів для спостереження.

    Дівчина вийшла, стала біля Дума. Вже деякий час спілкуючись з кухами, вона все одно ніяк не могла звикнути до їх зросту, і вкладеної сили. Зі своїм звичайним зростом людини, вона губилась на його фоні. До неї відразу підійшла Мовчуна і обійняла руками.

    Матрона тим часом підійшла до матері, притулилась, погладила за шию, відразу відчула декілька великих шрамів. Такі шрами могли з’явитись тільки після бійки зі своїми.

    - Я сумувала за тобою.

    - А я рада що ти вижила, - деякий час вони стояли мовчки. Тим не менше напруга в зграї  не згасала.

    - То Дум мій чоловік, мм… самець, а то мої діти. Ота з білою плямою на лобі, що обійняла ту дивну двоногу істоту, то Мовчуна, той з темною шерстю Черниш, з світлими полосами Серна. Ми живемо разом, Дум допомагає виховувати і захищати дітей, а та двонога істота її звуть Ріта, її зграя навчає моїх дітей.

    - Що вони навчають?

    - Довга розмова, щоби ти зрозуміла наприклад, навчають керувати оцим дивним круглим монстром, всередині якого ми прилетіли.

    Вся зграя чула їхню розмову. Молоді самки з цікавістю, дві старші самки на чолі зграї, зі злобою. Кухи були розумними тваринами, вони любили між собою розмовляти,  організовували полювання з розподілом ролей, телепатія в їхній спільноті являлась основою спілкування, вони постійно знаходились у фоні думок,  та непересічна подія вивела їх з рівноваги, постійний спокійний фон змінивсь хаосом різних думок. Вони не знали як реагувати.

    - Привіт мої подруги, - Матрона підійшла до своїх подруг, обійняла всіх по черзі. Я вижила, а то мої діти. Дуже рада вас бачити.

   Молоді самки трохи розслабились,  так це була їх однолітка, жива і здорова. Просто її довго не було, однак всі пам’ятали, як дві старші самки вигнали молоду зі зграї. Мати заступилась за дочку, та самки керуючі зграєю накинулись на неї і мало не вбили. З тих пір мати Матрони завжди трималась в стороні.

    - А як ти вижила, в наших лісах тебе не було, ми питали блукаючих самців, вони тебе не зустрічали?

    - Це довга розмова, давайте краще ваших дітей познайомлю зі своїми. Діти підходьте, тут теж діти, це ваші брати і сестри, щоб ви не думали що ви самі в нашому світі.

    Ріта залишилась з Думом, малята підійшли до зграї, їх відразу оточили однолітки,  про щось  почали жваво спілкуватись, вони не маючи обтяжень прожитих років, сприймали нове швидко і без страху.  

   Тим часом Матрона підійшла до старших самок які виганяли її зі зграї.

    - Я не маю на вас образ, що сталося те сталося, я навіть вам вдячна за те що ви змінили моє життя. Я зустріла багато нового, раніше невідомого, ні мені, ні вам. Світ різний, я  пристосовувалась щоб вижити, і мені допомогли, оті двоногі істоти, які вміють літати на тих величезних монстрах. Ви бачили я прилетіла на одному з них. Я хочу з вами з усією зграєю вести довгу розмову, про те як я вижила, який світ по ту сторону гір, який світ взагалі. Що я нового взнала, чому навчилась, і головне, чому я прилетіла до вас, до моєї зграї. Я побачила шрами на шиї моєї матері,  та не маю бажання мститись, наші спільноти кухів, завжди могли між собою домовлятись, що я сподіваюсь, станеться. Світ змінивсь і я хочу повідомити про ті зміни. Ви самі бачите все перед собою.

    Матрона розмовляла із керуючими самками і старалась щось прочитати їхніх головах. Та всі кухи були телепатами, і  вміли ховати свої думки. Тому вона відчувала тільки настороженість, несприйняття і страх. Страх перед невідомим. У молодих самок, в голові відчувалась цікавість, будучи від природи допитливими, вони як діти хотіли помацати руками, понюхати, спробувати на зуб. Та найбільше здивували діти.

    - Мамо, там… вони таке розповідають, там таке… вони літали, кажуть і ми можемо літати, ми побачимо вас зверху, можна ми з ними політаєм, як птахи.

    Всі як один захотіли політати, вони смикали матерів за шерсть, та не переставали вмовляти.

    - Не бійтесь, вони полетять разом з моїми дітьми, може хтось із матерів, а то і дві полетите  разом з дітьми. Я залишусь тут на землі, якщо щось трапиться можете мене вбити, чинити супротив не буду.

    - Доню не роби цього, ти ризикуєш.

    - Нічого не трапиться, двоногі істоти хороші.

    - Я полечу разом з дітьми, вперед виступила молода самка, - дочка одної із керуючих самок зграї.

    - Я забороняю, ти не полетиш.

    - Ні, полечу. Ти заборонила їй навчити нас полювати на червогризів, ми пам’ятаємо, ти її вигнала тільки за те що вона була розумніша за вас. Я полечу.

    Матрона поволі змістилась ближче до молодої самки, відчуваючи що мати зараз на неї нападе.  До матрони приєдналась її мати. Напруга ще виросла.  

    - Я і ця двонога істота теж залишаться, - в розмову втрутивсь Дум. Це вирішило суперечку на користь Матрони. Діти і молода самка залізли всередину гравітана.