Двадцять перша частина

     З цього дерева стартують. Глянув на верхівку дерева, яка здавалась сягає нижнього краю хмар і, почав вилазити. На певній висоті сліди від кігтів скінчились. «Десь приблизно метрів двадцять, щоб злетіти» відмітив про себе. Спустивсь зрівняв дірки в стовбурі свої і драсів. У крилатих вони виявились вдвічі менші. « І легші від мене вдвічі». На тому експерименти закінчились.

    Зір повернувсь, знайшов дорогу протоптану трумами і пішов по ній до наступного дерева. Та не він один користувавсь дорогами зробленими гігантами. Напроти нього йшла тварина, кругла, масивна  з довгою головою, вкрита шерстю схожою на щетину. Її маленькі очі зі злістю дивились на шукача, який перегородив дорогу. Тварина почала клекотіти поступово напираючи на заваду. В маленьких очах відчувалась тільки злоба, в голові окрім зла на все, на всіх, інших думок не знайшлось. Він відступив вбік, даючи тварині дорогу. Та це її не влаштувало. Виставивши вперед два величезних клика вона кинулась на шукача. Добре що він знаходивсь в лісі. Вискочити на дерево знадобилась мить. Тварина подивилась на здорованя який втік на дерево і пішла собі далі.

    - Дякуй що я зараз не голодний. – Буркнув і зліз з дерева. Та вона почула. Розвернулась, і знову кинулась на здорованя. Забіг на швидкість він виграв. – Ти ще й бігати не вмієш, - поглузував над відсталою твариною. Над дійством з цікавістю спостерігали лупоокі, вони про щось між собою постійно перекрикувались, можливо робили ставки.

   Дорогу перекрило свіже провалля. На дні ями виднілась ще не засохла кров невідомої тварини, яка доріжкою зникала в одній із дірок, в яку він міг спокійно пролізти.  Без надії на успіх Зір все ж вирішив провести експеримент. Він частково обвалив ще трохи землі, заскочив в яму, потім виліз і заліг біля входу в діру. Невдовзі з’явивсь шурхіт. І ось з діри показалось воно. Спочатку лапи з міцними довгими кігтями, потім велика голова з зубатою пащею, обмазаною кров’ю.  Все це майже повністю заповнило отвір. Чорні очі повільно оглядали все навкруги. Тварина висунула голову. Принюхалась, нічого не відчувши ще трохи вилізла, показалась шия, вкрита чи то щетиною, чи то шерстю. Що голова, що шия однакового діаметра, Зір зробив припущення що тулуб теж круглий і займав весь простір нори, трохи піднявся щоб спровокувати тварину на якусь дію. Та нічого не відбулось. Тварина уважно подивилась на шукача, і позадкувала назад в свій тунель. Згадавши як Матрона описувала червогриза, цей екземпляр, відрізнявсь по опису. Зустрітись з ним віч  навіч в норі…  Ризикувати і лізти в пащу, бажання зникло відразу,  тому Зір пішов далі обстежувати дерева, пошук гнізда поки результату не дав. Він покинув стежку і пішов до великої групи дерев велетнів які примітив ще коли сидів на скелі. Вони знаходились майже на краю видимого лісового масиву і якби трохи ховались в тумані. Ліс порідів, стало менше молодих дерев, підлісок, починав зникати як такий. Земля стала більш вологою та в’язкою, допомагав тільки товстий шар опалого листя який не давав ногам загрузати в багнюці.  Дерева товстішали та ставали дедалі вищі. І запах, з’явивсь невідомий солодкуватий запах. Лупоокі які до цього постійно його супроводжували, зникли, пташки не співали, десь подівались комахи, здавалось все живе в цій частині лісу вимерло. Зате з’явились величезні купи опалого листя. Дихати ставало дедалі важче.  Земля потепліла та ще більше розм’якла. Тільки модифікований організм шукача міг витримати ядовиті випарування,  і він таки дійшов до лісу з деревами велетнями. Особливо нічого не змінилось, товстий шар опалого листя, і купи начебто спеціально нагорнуті. Ліс трохи порідів, та тільки через те що крони дерев  велетнів  виявились занадто широкими, вони щільно закривали сонячне проміння, територія під деревом сягала також розміру як крона дерева. Тут внизу панували  вічні сумерки, ядовитий газ, і на стовбурах особливо великих дерев відмітини кігтів, залишені драсами. В нього виникла ідея, розкопати купу листя, і подивитись чи нічого там нема, та що тут роблять драси? Однак в купі прілого листя він нічого не знайшов, окрім дірки під листям, і ядовитим смородом з під землі. Так, його теорія підтвердилась. Залишалось провірити другу частину свого припущення, і для цього потрібно було  провести процедуру яку він до сих пір старавсь всяко уникати. Організм починав давати сигнали небезпеки, ядовитий газ досяг такої концентрації що легені не встигали його нейтралізувати. Шукач зрозумів, якщо він звідси не вийде, то залишиться тут назавжди. З останніх сил з отруєнням всього організму Зір нарешті виповз на чисту ділянку лісу. З’явилось щебетання пташок, і він втратив свідомість. Скільки пролежав, невідомо, та прийшов в себе вночі. Щось стояло поряд та старалось вловити його запах. В голові у тварини було здивування, чому цей напів-дохлий хижак, нічим не пахне. Вона посунула його носом, і ухватила зубами за бік. Біль вивів Зіра з напівсонного стану. Він скочив і схопив тварину за шию. Щетина заповнила рот, міцна шкіра якийсь час чинила супротив, і тварина разом з шукачем зверху верещала і крутилась на місці. Нарешті шкіра піддалась і зуби впились в м’які тканини. Зір з останніх сил зчавив щелепи, потягнув на себе і вирізав, частину шиї з кістками. Тварина в останній раз, заверещала і затихла.  Свіже м'ясо привело організм шукача в стабільний стан.  Та частину секрету розмноження драсів він розкрив. Вони відкладали яйця в мертвій частині лісу в купі опалого листя, звідти личинки рили підземні нори і поповнювали ряд специфічних хижаків, червогризів.  Залишалось розкрити другу частину своєї теорії, з ймовірним ризиком для життя. Та він вирішив йти до кінця.

Відлежавшись він продовжив свої пошуки. Ще одна галявина з деревами велетнями, нічого цікавого і нового не показала. Окрім того що вона була величезна і на ній паслись не тільки броньовані  монстри, і зайхи. А ще бурулі та невідомі великі травоїди. Природа буяла, травоїди з’їдали траву, і старались не попасти в зуби хижакам, а хижаки чатували на жертву. Пташки співали, кричали, копошились в зеленому морі, і займались своїми буденними справами.  Ліс порідів, окрім листяного покриву, підстилка лісу починила вкриватись травою, окрім лупооких тварини все в більшій кількості зустрічались різні травоїди, декілька раз зустрічавсь круглий кликастий монстр, проте агресії не виявляв. Провалля та нори червогризів теж почастішали. Галявин стало багато, і різного розміру.