Двадцята частина

   - Так є, - Матрона відповіла на запитання про велику літаючу тварину, - так, вона чорна велика. Однак вона над нашими лісами тільки пролітала. Наші самці розповідали що вони живуть ближче до гір, там де високі скелі. Справа в тому що вони з землі злетіти не можуть. У них дуже великі крила, вони луплять ними по землі а піднятись не можуть. То вони своїми кігтями на ногах і на крилах піднімаються на скелю і потім кидаються вниз розправивши крила. І далі летять. Та їх дуже мало. Одну самці  навіть вбили. Вона спробувала їх піджарити, та в неї нічого не вийшло. І вона не смачна, - Матрона мірно жувала разом з кістками тушку бурулі і заразом просвітлювала всіх в їдальні.

    Гуч впіймав себе на думці, що можна розмовляти і їсти одночасно, і одне другому не заважає. Що значить переваги телепатії.

     - А полюють вони як, - хтось запитав.

     - Так і полюють біля скель, можливо…, - тут Матрона трохи задумалась, - Точно, стовбури дерев велетнів всі в шрамах. Полюють звичайно, кидаються на тварину зверху потім тягнуть її до скелі вилазять  і злітають. І оце я зрозуміла, чому дерева велетні всі подряпані. Вони ще можуть злітати з дерев. Вилазять і злітають. – Вона з задоволенням ковтнула останній шмат м’яса. - То через те на рівнині їх нема. Можуть сісти, та не можуть злетіти.

      - Жаль, а так хотілось щоб тут жили дракони, розумні і великі, - Мая, одна з вчительок розвела руками, показуючи якими вони повинні бути.

       - У нас є пасажирські гравітани, будемо влаштовувати екскурсії. – Гуч підбив підсумок. Завтра я, Віктор, Ріта і Зір летимо до скелі заберемо всюдихід і подивимось на тварину.  На тому і порішили.  

    Ту відстань на подолання якої на всюдиході займало декілька годин часу, гравітан подолав за п’ять хвилин. З’явилась величезна скеля з чотирма вершинами. Вона домінувала на іншими неначе вказуючи - вона тут  головна.  Гравітан плавно підпливав до вершини.  Посадити не виходило,  за відсутності більш менш рівної поверхні, тому Гуч поступово повів апарат між вершин, відстежуючи поверхню. Дійсно, в одному місці знайшли кладовище кісток. Велика кількість вказувала, що тут ці літаючі ящери, так їх назвав Гуч, з’їдали впійману здобич. Подальше обстеження ніяких результатів не дало. Гнізд чи щось схоже на них не виявилось.

     - Зрозуміло, тут вони обідають, та гнізда не видно, може обстежимо найближчі гірські масиви, десь же вони повинні гніздитись, народжувати або відкладати яйця. Вони величезні, так просто не заховаєшся. - Зважаючи на те що в цій місцевості знаходились мисливські угіддя, вирішили по спіралі почати досліджувати територію.  

     - Нарешті, он він, - Ріта ткнула пальцем кудись вдалину.

    Гравітан плавно змінивсь курс і поволі почав наближатись. На виступі величезної скелі сидів він. Не тікав не плювавсь вогнищем, спокійно сидів на широкому виступі і з цікавістю спостерігав, за дивним апаратом що потихеньку підлітав до нього.

     - Даю збільшене зображення повідомив ШІ гравітана.

   Зображення наблизилось. Велика видовжена голова, червоні очі  з вертикальними зіницями, та короткими вухами.  Доволі довга шия вкрита густим коротким пір’ям, і крила складені яку пташки. Зверху він не здававсь зовсім чорним, скоріш темно сірим. Тільки нижня  частина з короткими лапами були чорні. Самі ж лапи з чотирма довгими пальцями, три спереду і один позаду,  і кігтями які немов вгрузли в скелю. Дивним здававсь хвіст, широкий та плаский, ним він опиравсь на камінь. При ближньому розгляді вдалось побачити нижні  та верхні клики, закладені в лунках верхніх та нижніх  щелеп.

    - Курка з головою крокодила та завбільшки з коня ваговоза, - резюмував Віктор. Хотілось би щоб він був більший.

    - Та он яка голова, навіть більша ніж у Зіра.

    - Я його здолаю за п’ять секунд, почулось у всіх в голові.

   Нарешті тварині «птаху» набридло позувати перед невідомим предметом, воно кинулось вниз, розправило крила і, мірно помахуючи полетіло в напрямку великого лісу.

     - Розмах крил, чотирнадцять  метрів, маса не піддається обчисленню, - резюмував ШІ.

     - Да, його можна ідентифікувати як дракона, здоровий чорний і зубатий, та зовсім не страшний. – Ріта дивилась на зникаючу чи то тварину чи птаха.

     - Давайте ми їх назвемо, драси. – Віктор з надією на схвалення подививсь на Гуча та Ріту.

     - Згоден.

     - Згодна.  

     А мені все одно, - резюмував Зір, - ви мене висадіть десь тут, я пошукаю в скелях гніздо. На базу я прийду сам. – Апарат завис над виступом на якому раніше сидів драс. Зір вискочив і сів на його місце. – Тут прекрасний вигляд почулось в головах. Він з задоволенням насолоджувавсь виглядом.

     А краєвид дійсно був гарний. Скеля нависала над величезною рівниною вкритою подекуди невеликими перелісками. Стада великих травоїдних тварин виднілись серед високої трави, Доволі широка річка прорізала рівнину і впадала в океан створюючи перед ним широку дельту з великою кількістю рукавів.  Зграї птахів виблискували крилами в сонячних променях, кружляли над річкою. По праву сторону річки безкрайній степ ставав більш одноманітний з невеликою кількістю одиноких дерев.  Зліва виднілась простора бухта відгороджена від океану високими скелями.  Ще лівіше весь простір займав густий ліс де зелені верхівки дерев гойдались на вітрові як хвилі.

     Подекуди над зеленим морем здіймались величезні дерева. Одиноко розкидані серед лісового моря, вони конкурували по висоті з місцевими скелями. Та цей лісовий масив не входив в зону відгороджувану для переселенців. Муром вирізавсь великий гірський масив вкритий лісом і частина лісостепу, аж до самого океану. Житло для переселенців Гуч планував побудувати в передгір’ї, та біля бухти, і декілька містечок розкиданих вздовж річки. А заводи по виробництву серед гір в непридатних для житла місць. Технології дозволяли розміщувати виробництво будь де не прив’язуючись до місцевості.